На нашій Гарячій лінії тема евакуації — одна з найбільш актуальних та гострих. Тим, хто потребує вивезення з небезпечних територій, наші оператори надають контакти державних інституції та правоохоронців, а також телефони різноманітних волонтерських ініціатив. На Донеччині, де зараз йдуть бойові дії, окрім спеціальних груп поліції, людей вивозять понад 20 різних організацій та активістів. Про свою евакуаційну діяльність протягом цього року нам розказали представники однієї з таких організацій — Save Ukraine.
Понад 60 броньованих машин
Прессекретарка Save Ukraine Ольга Єрохіна:
— Save Ukraine заснований у 2014 році. Ми — рятівна мережа для дітей і їхніх родин. Маємо девіз — “Порятунок. Зцілення. Відбудова”. Вже 9 років ми допомагаємо з евакуацією та поселенням сім’ям та дітям, які перебувають у зоні бойових дій. Організація є майданчиком для координації діяльності та взаємодії благодійних організацій, волонтерів, християнських церков та інших організацій, які надають допомогу у прифронтових містах України. Маємо Гарячу лінію для запису на евакуацію. Одночасно працюють 12 рятівних команд на понад 60 броньованих авто та Швидкі, в яких ми безпечно перевозимо людей. Відкрили 10 хабів по всій країні, де ті, кого евакуювали наші команди, можуть перебути кілька днів.
З моменту повномасштабного вторгнення наші волонтери евакуювали та підтримали понад 80 тисяч людей — з Донеччини, Луганщини, Херсону, Харківщини. Цифра змінюється щодня, евакуація продовжується.
Ми допомагаємо повертати дітей з росії та окупованого Криму. Для таких родин у нас створені Центри, де після об’єднання батьки з дітьми можуть бути кілька місяців: отримують психологічну та юридичну допомогу, вирішують, що їм робити далі, відбудовують своє життя наново. Також окремий проєкт — “Форт Хоум” — 104 модульних будиночків на заході України, для тих найнезахищеніших родин, які втратили житло. Там батьки з дітьми можуть бути до року, ми допомагаємо відновити сили, знайти роботу, побудувати плани на майбутнє.
Дітей вивозити обов’язково
Координатор з евакуації по Донецької області Святослав Голованов, 21 рік:
— Вже 7 місяців постійно евакуюю людей, наша команда дислокується у Слов’янську, хоча сам центр наш з Луганщини. З рідного міста, яке зараз окуповане, виїхав ще у квітні, обрав діяльність, яка вкрай потрібна людям під час війни.
За цей час бачив тисячі різних історії, чому люди евакуюються, і стільки же — чому не хочуть. Причини дуже різні: скільки родин, стільки варіантів розв’язання цієї проблеми. Хтось охоче виїжджає, як тільки фронт підходить на небезпечну відстань, хтось сидить, навіть коли вже зруйновані усі будинки навколо. Понад усе я переймаюся родинами з дітьми, бо рішення дорослих не завжди є виваженими та тверезими. На жаль, інколи буває, родичам просто зручно користуватися наявністю дітей, щоб отримувати більше гуманітарної допомоги.
Буквально вчора вивозив родину з Сіверська: з понівеченого містечка дуже хотіла виїхати жінка з двома дітьми 9 і 7 років. Діти теж вже втомилися жити у підвалах без умов та у постійній небезпеці. А ось батько не хотів їхати. Дружина та діти плакали, вмовляли, їм без нього було страшно їхати на чужину. Після розмови з чоловіком, стало зрозуміло, що причина проста: він боявся, що його одразу мобілізують. І був готовий ризикувати життям своїх дітей, аби тільки не потрапити до армії. Мені вдалося переконати його, але ми пробули там на 30 хвилин довше, ніж планували — нашу машину вислідів російський дрон і ми потрапили під обстріл. Зараз вони вже поїхали до іншої області. Знаєте, дуже часто діти кажуть, що їм страшно. Але мене вражають інші — ті, хто нічого вже не бояться, показує уламки, буденно каже — ще б трошки, і я б помер.
Можливо, я не правий, але мені, як практику, здається — з зони ведення бойових дій дітей треба вивозити навіть без згоди батьків. Так, це поганий метод, але якщо є загроза життю — треба тимчасово вилучати дитину, з можливістю з’єднатися з родиною у безпечних місцях. Через знаходження постійно під обстрілами, у багатьох притупляється відчуття страху, людям починає здаватися, що вони особливі, якщо досі не вбиті чи поранені. То так буде завжди. Але, на жаль, це точно не правило… У Бахмуті особисто в мене було два випадки, коли не вдалося вмовили родину, не спрацювали навіть запропоновані конкретні умови, які ми можемо забезпечити. Я потім бачив на місці їхнього будинку руїни, і невідомо, чи вижили діти. Доходить до абсурду: батьки ховають по підвалах дітей від поліції, люди під вогнем бігають містом, щоб врятувати дитину. Мовляв, не кинемо рідні стіни, рідне місто. А потім — або вбиті, або з того рідного міста в росію під дулом автомата.
Я вже багато часу їжджу під обстрілами, інколи дуже хочеться зробити паузу на відпочинок. Бо начебто до всього звикаєш, але кожного разу все більше мертвих тіл, зруйнованих міст… Скажу чесно, я, як координатор, інколи приймаю рішення відмовити у заявці на евакуацію, — коли людина телефонує геть нетвереза або кілька разів вже замовляла евакуацію, а коли волонтери приїжджали, відмовлялася. Або це територія, куди вже не має можливості проїхати. Ще кілька тижнів тому добиралися в район Забахмутка у Бахмуті. Родина довго не хотіла їхати, нарешті “дозріли”, але за ними їхали довелося буквально на лінію фронту. Вони дивляться на наш бусик, який ледь проїхав по альтернативній стежці, і кажуть: а як туди наше ліжко влізе? Тобто, вони наче вантажне таксі замовили на вулицю, яку постійно прострілює снайпер. Нам досі телефонують з Бахмута та селищ, що окуповані. Але вже все, на жаль, евакуація звідти вже неможлива.
Буває, вивозимо дітей з родин, де вони знаходяться під опікою. Позавчора вивозив бабусю з двома онуками під опікою, через два дні запланована евакуація бабусі з 5 онуками. Зараз почали замовляти з Костянтинівки, де збільшилася кількість обстрілів. Тільки за сьогодні маємо 5 нових заявок на евакуацію звідти.
Дуже різні обставини й різні вчинки людей. Хтось дітей залишає у підвалі, а хтось везе навіть дрібних домашніх тваринок. Тільки-но вивезли родину з папугою на ім’я Жовток і хом’яком Піскуном. Ще з 2014 року вони виїхали з Дебальцевого до Бахмута, вже зараз евакуювалися до Часів Яру, звідти — до Краматорська. Зараз вони вже на шляху до Польщі.
Потік людей в один бік
Волонтерка Аміна Суханова, 20 років:
— Я — мешканка Покровська, Рік тому, коли дізналася, що у місті з’явився шелтер цієї організації, вирішила приєднатися. Спочатку робила, що скажуть, а зараз частіше за все займаюсь реєстрацією евакуйованих, хоча кілька разів їздила допомагати волонтерам з вивезенням людей. Наприклад, з Українська вивозили старших людей, котрі самі б вже не вибралися. Зазвичай ми забираємо по конкретній заявці, тобто, люди готові їхати. На нашу Гарячу лінію телефонують не тільки ті, хто хоче виїхати, а і їхні рідні з інших міст, коли немає зв’язку.
До нас привозили з різних гарячих точок. Мене завжди вражають розповіді тих, кого встигли врятувати буквально в останній момент, бо наступного дня після евакуації їхній будинок був розбитий. Часто, коли люди евакуюються з вкрай небезпечних місць і є гостра потреба, вони залишаються у нас в шелтері. А потім, трохи перепочивши, їдуть далі — до родичів чи знайомих. Але якщо хтось не має прихистку, ми домовляємося про поселення у Черкаської області. Зазвичай, нам не розповідають, як влаштувалися — у людей стрес, не усі готові спілкуватися чи навіть запам’ятовувати когось, хто зустрічається їм на цьому важкому шляху. Але інколи бачимо людей вдруге — буває, що хтось змушений тимчасово повернутися додому, наприклад, поховати родича, а потім знов звертаються до наших волонтерів для евакуації. Тоді щось розказують, як їм там, на новому місці, живеться. Але таке буває не часто — зазвичай це просто потік людей в один бік…
Контакти волонтерських ініціатив для евакуації з різних регіонів:
Save Ukraine: 0800 333 129
Восток SOS: (Viber, Telegram) +38 099 710 48 72, +38 099 311 53 36
“Янголи спасіння”: 066 965 32 20, 050 986 13 55, 093 006 22 03
Help People: 093 696-97-88.