Через бойові дії на сході України під контролем самопроголошених “Л/ДНР” опинилися 14 з 16 установ виконання покарань Луганської області та 14 з 20 установ Донецької області. На 1 листопада 2014 року в ув’язненні у східному регіоні знаходилися 16 200 осіб. До цієї цифри входять як ті, кому було призначено покарання та щодо яких вирок набув/не набув законної сили, так і ті, які були затримані до початку агресії та яким ще не було винесено вироку.
На гарячу лінію ГО «Донбас СОС» продовжують звертатися громадяни, рідні яких не були евакуйовані з установ виконання покарань на тимчасово окупованих територіях, з питаннями щодо гарантій захисту їх прав в умовах агресії. У даному матеріалі розглянуті основні міжнародні норми, які гарантують захист таким особам в умовах збройного конфлікту.
Статус та загальні гарантії
Міжнародне гуманітарне право у питанні захисту цивільного населення під час війни, окремо не вирізняє ув’язнених, які знаходяться на окупованій території. Коментар до Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 08.06.1977 р. наголошує, що норми Протоколу поширюються на всіх людей, які знаходяться на території, зайнятій стороною конфлікту.
Отже, загальному захисту за міжнародним правом підлягають і особи, які були позбавлені волі (що знаходяться в ув’язненні, медичному закладі чи іншому місці) на момент початку збройного конфлікту, та особи, які позбавлені волі у зв’язку зі збройним конфліктом. У даному матеріалі не беруться до уваги затримані у зв’язку зі збройним конфліктом, а тільки ув’язнені особи, які знаходилися у різних установах пенітенціарної системи на момент квітня 2014 р. на сході України.
Загальною статтею 3 Женевських конвенцій 1949 р. та положеннями Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 08.06.1977 р., визначаються загальні принципи захисту осіб, у тому числі тих, хто перебуває під владою супротивної сторони. Серед них:
- захист від завдання шкоди фізичному та психічному здоров’ю і недоторканості особи (включаючи захист від медичних експериментів, утримання у належних санітарно-гігієнічних умовах);
- категорична заборона застосування насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтв, жорстоке поводження й тортури;
- заборона наруги над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження.
Подібні випадки, які мали місце в установах виконання покарань, є прямим порушенням норм міжнародного гуманітарного права. Наведемо кілька прикладів таких порушень, що нам розповіли особи, які знаходилися в місцях несвободи в ОРДЛО після початку АТО:
“За те, що співав гімн України, в грудні 2015 року мені зламали щелепу. Співробітник колонії вдарив мене прикладом автомату в обличчя” (опитаний П., що відбував покарання у Єнакіївській ВК № 52).
“За незначні порушення, такі як: не так подивився, не захотів їсти в їдальні, не захотів йти на роботу та інші, засуджених поміщають в залізну клітку, яка стоїть в дворі колонії. Клітка розміром 2 на 2 метри, там їх тримають від декілька годин до суток. В любу погоду і в любу пору року. Я також сидів в цій клітці” ( опитаний Т., що відбував покарання в Донецькій ВК № 124).
“В 120 колонії, коли нових засуджених привозили, їх поміщували на карантин на два тижні. Там їх дуже били, травили на них собак. Двоє засуджених після цього померли. Одному з засуджених вдалося донести цю інформацію до Захарченка, його знайомий працював в його охороні. Захарченко приїхав в колонію, забрав з собою співробітників які знущалися над засудженими”. ( Опитаний В, що знаходився в Волноваській ВК №120).
“В Калінінській ВК № 27 засуджені хотіли подивитися футбол після відбою. Їм потім відключили електроенергію. Засуджені почали стукати в локалку. Це почули ополченці, вони зайшли на територію колонії. Зайшло десь 6 озброєних кулеметами та автоматами людей, почали стріляти по стінам. . Засуджених з другого та шостого секторів ( там де стукали) вигнали на вулицю, поклали на плацу, стріляли над головами, били прикладами, наступали на грудну клітину. Травмованих тоді було десь 10 людей, в основному з переломами. Двоє з кульовими пораненнями. Одному з них, через кульове поранення, потім ампутували руку” ( Опитаний Р, що на той час перебував в Калінінській ВК № 27).
Поряд з нормами міжнародного гуманітарного права, варто зауважити на права людини, які не можуть бути обмежені в умовах збройного конфлікту, серед яких:
- право на життя (ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод);
- заборона катування, жорстокого, нелюдського або принижуючого гідність поводження та покарання (ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання);
- заборона рабства та підневільного стану (ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод);
- недопущення покарання без закону (ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
Ці основні принципи застосовуються і до ув’язнених та їх захисту під час перебування під контролем самопроголошених “Л/ДНР”.
“Приблизно кожні три місяці в колонію приїжджають «маски» та б’ють нас. Пізніше, вони приїжджали уже без зброї і без будь-яких знаків розрізнення. (з російськими шевронами були тільки в перший раз). Найбільше страждають засуджені, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки. Там кожен раз відкривають усі камери і б’ють всіх. Якщо засуджених, які проживають в бараках, може і «пронести», то там кожен раз б’ють. При цьому ніяких «ЧП» в колонії не було” (опитаний Т., що знаходився у Краснолуцькій ВК № 19).
“В січні 2016 року, без мого відома мене ще раз судили Будьонівським районним судом. Примінили декриміналізацію статей до кримінального кодексу так званого «ДНР», змінили режим утримання на більш суворий. З цим рішення суду мені згодом дали ознайомитися.
Пізніше мене перевели в МІК №57” (Опитаний О, що відбував покарання у декількох колоніях в ОРДЛО).
“Усі засуджені, крім засуджених з інвалідністю, в примусовому порядку ходять на роботу. Заробітну плату за це їм не нараховують” (Опитаний О, що відбував покарання в Донецькій виправній колонії № 124).
Позиція міжнародних організацій говорить про те, що навіть за умов збройного конфлікту основні гарантії щодо ув’язнених мають дотримуватися. Тому зазначені вище принципи доповнюють і Мінімальні стандарти ООН щодо поводження із ув’язненими. Вони розкривають основні принципи прав людини по відношенню до людей, свобода яких обмежена, щодо гуманного поводження з ними та дотримання санітарних та гігієнічних стандартів у місцях їх утримання, на додаток до зазначених вище прав людини. Відповідно до них, особа:
— не може утримуватися в умовах, які погіршують стан її здоров’я;
— має бути забезпечена належним харчуванням;
— має утримуватися у приміщеннях з належними санітарно-гігієнічними умовами;
— має бути забезпечена відповідною медичною допомогою у разі необхідності.
“Після того як колонія перейшла під контроль так званих ополченців ДНР умови утримання засуджених значно погіршилися. З 2014 року в бараках немає опалення, вікна закриті плівкою. Скло в вікнах вилетіло через обстріли” ( Опитаний М, що відбував покарання в Мічурінській ВК № 57).
“В цій колонії завжди погано кормили, і коли колонія була під контролем України. А з жовтня 2014 року почали дуже погано кормити. Давали три рази на день порцію — 150 грам води з капустою. Через обстріли і рідні не могли привести продуктів. Засуджені голодували. Місцевим було трохи краще, їх рідні передавали якісь продукти. Через голод, у деяких засуджених, опухали живіт та ноги. Були випадки, що деякі засуджені просто падали від голоду, коли бігли в бомбосховище, чи коли йшли в їдальню. Таких вивозили в міжобласну лікарню, в Донецьку виправну колонію № 124. Кожен місяць по декілька людей таких вивозили. В той період, приблизно 15 людей померло від голоду, але їм усім писали, що вони померли через серцеву недостатність. Така ситуація з харчуванням продовжувалася приблизно пів року ” ( Опитаний Н, що перебував у Західній ВК № 97”
“ Я, ВІЧ інфікований. Терапію отримую, але не можу зробити аналіз на кількість тілець, так як тут такий аналіз не роблять” (Опитаний Ж, який перебував в місцях несвободи в ОРДЛО).
Отже, навіть під час збройного конфлікту ув’язнені особи не можуть утримуватися у нелюдських умовах, відповідно до міжнародних стандартів. Також особа не має зазнавати тортур та будь-яких інших принижень її гідності.
Продовження матеріалу читайте тут.
Матеріал написаний при підтримці програмної ініціативи “Права людини та правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не співпадати з думкою авторів.