З точки зору міжнародного права, як Україна, так і Російська Федерація відповідають за осіб, які утримуються в установах виконання покарань.
Україна має захищати своїх громадян, іноземців та осіб без громадянства, які були затримані її правоохоронними органами або знаходились в установах виконання покарань, що входять до державної пенітенціарної системи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини по справах за статтею 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, держава не тільки має утримуватися від свавільного позбавлення життя особи, а й вживати необхідні дії для захисту життя тих, хто знаходиться в межах її юрисдикції. Це включає першочерговий обов’язок держави захищати життя людини за допомогою запровадження ефективних кримінально-правових процедур для стримування вчинення злочинів проти особи, що знаходиться у кримінально-виконавчій системі, через запобігання, припинення та покарання за вчинені порушення. Обов’язок також включає необхідність за відповідних обставин органами влади вживати запобіжні оперативні заходи для захисту особи, життя якої під загрозою через злочинні дії іншої особи (case of Keenan v. UK, appl. 27229/95, 03.04.2001, § 89).
Практика Суду щодо порушень прав людини під час збройного конфлікту нічого не говорить про захист ув’язнених в умовах, коли над частиною території втрачається контроль. Проте системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини дозволяє зробити висновок, що держава у будь-якому разі має дбати про тих, хто знаходяться під її юрисдикцією, тим паче утримується у державних установах. Тобто, питання евакуації ув’язнених в умовах небезпеки мало бути вирішено Україною у 2014 р. з початком бойових дій.
“ Ніяких спроб чи намагань евакуювати засуджених не було” ( опитаний Б, що знаходився в Торецькій ВК №28).
“Засуджені під час обстрілів (2014 рік) самі намагались телефонувати в газети з метою повідомити про себе і посприяти евакуації. Дружина одного з засуджених в той період прочитала в інтернеті, що Торезьку ВК № 28 розпустили, і нікого там немає. Насправді на той час там перебувало 800 чоловік. Місто було захоплене бойовиками т. зв. «ДНР»” (опитаний Р., який знаходився у Торезькій ВК № 28).
З іншої сторони, коли ув’язнені залишилися на окупованій території, то фактично у держави-окупанта виникає обов’язок їх захистити. Звичаєве міжнародне гуманітарне право наголошує, що ув’язнені мають утримуватися у місцях, віддалених від зони бойових дій, які відповідають стандартним вимогам безпеки та санітарним умовам. З цією метою особи можуть інтернуватися (переміщуватися) у безпечні зони, де їм мають бути забезпечені належні умови утримання, відповідно стандартів прав людини (ст. 79 Женевської конвенції про захист цивільного населення від 12.08.1949 р. надає можливість сторонам збройного конфлікту інтернувати осіб, що перебувають під захистом). Ці ж самі вимоги стосуються і відношення до ув’язнених: заборони застосування тортур, жорстокого поводження, примусової праці. Тому, у будь-якому випадку питання безпеки населення має враховуватися сторонами збройного конфлікту.
“Колонію пошкодили. Згорів пральний комбінат, було пошкоджено архів… а якось я вийшла на вулиці зранку, небо було таке синє-синє. І тихо-тихо було. А потом бам! Гуркіт…. я думала, в мене потрапили, так вуха заклало. А ні, над першим контрольним постом такий стовп чорний на фоні синього неба. І запаху диму навіть нема, тільки цей стовп” (опитана В., яка знаходиться у Червонопартизанській ВК № 68).
“ За час проведення АТО колонія не раз попадала під обстріли. В 2017 році також були попадання снарядів на територію колонії. В 2016 році, через попадання снарядів два рази на території колонії була пожежа, декілька бараків зруйновані. Були жертви серед засуджених” ( опитаний П, що відбував покарання в Мічурінській ВК № 57).
Якщо застосовувати на практиці ситуації на сході України дані міжнародні принципи, то необхідно визначити, як необхідно сприймати незаконні збройні формування самопроголошених «ДНР» та «ЛНР». Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду у своєму звіті за результатами попередньої оцінки ситуації в Україні кваліфікує події на сході України як змішаний збройний конфлікт: поєднання збройного конфлікту міжнародного характеру та неміжнародного характеру. Це означає, що Міжнародний кримінальний суд розглядає і Російську Федерацію в особі її збройних сил, і незаконні збройні формування «ЛНР» та «ДНР» одночасно як сторони конфлікту, досліджуючи при цьому фактор контролю Російської Федерації за самопроголошеними республіками. Практика Європейського суду з прав людини також розглядає відповідальність держави за дії незаконних збройних формувань за межами своєї території через надання економічної, військової, політичної та інформаційної підтримки (теорія ефективного контролю). У будь-якому випадку, відповідальність за порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права на сході України має доводитися як у Міжнародному кримінальному суді, так і в Європейському суді з прав людини.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» Російська Федерація як держава-окупант несе відповідальність за порушення захисту цивільного населення. З огляду на дану норму, слід вважати, що саме Російська Федерація має дбати про безпеку та гуманне поводження з ув’язненими на окупованих територіях. Будь-які дії, які вчиняються самопроголошеними республіками «ЛНР» і «ДНР» проти ув’язнених, є діями, які вчиняються від імені Російської Федерації.
Продовження матеріалу читайте тут
Матеріал написаний при підтримці програмної ініціативи “Права людини та правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не співпадати з думкою авторів.