10 жовтня відзначався світовий день проти смертної кари. Після створення самопроголошених «Л/ДНР», ними на підконтрольних їм територіях було введено в дію їх власне кримінальне законодавство. В якості найвищої міри покарання, наприклад в “ДНР”, передбачено застосування смертної кари, не дивлячись на те, що одночасно проголошується принцип гуманізму під час кримінального переслідування: «Наказание и иные меры уголовно-правового характера, применяемые к лицу, совершившему преступление, не могут иметь своей целью причинение физических страданий или унижение человеческого достоинства».
У 2014 р. у ЗМІ з’явилось повідомлення, що у м. Алчевськ, що знаходиться на підконтрольній самопроголошеній «ЛНР» території, народний суд у складі 300 місцевих жителів голосуванням шляхом підняття руки винесли смертний вирок чоловіку, який звинувачувався у зґвалтуванні. Ще одного підозрюваного було вирішено відправити на «передову», щоб він зміг «померти гідно».
У 2017 р. у самопроголошеній «ДНР» було засуджено до смертної кари чоловіка за зґвалтування та вбивство дитини. Також 18.07.2018 р. смертний вирок було винесено одному члену організованої банди «казаків», яка у 2014-2015 рр. займалися жорстокими грабежами. Вирок було приведено до виконання.
Відправлення судочинства суддями самопроголошених республік кваліфікуються Україною як злочинні діяння. Так, наприклад, голову “Верховного суду ДНР” Едуарда Якубовського засудили заочно в Україні до 12 років позбавлення волі за участь у терористичній організації. Йому інкримінували те, що він виносив незаконні вироки у складі судової системи самопроголошеної “ДНР”, у тому числі і винесення “смертних вироків”. Також заочний вирок було винесено і його колезі з “Верховного суду ДНР”, якій український суд призначив покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Винесення “смертних вироків”, навіть за особливо тяжкі злочини, суперечить нормам не тільки міжнародного права, але й національного законодавства України. 01.05.2000 р. для України набув чинності Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари. Цим Протоколом встановлюється категорична заборона застосування цієї міри покарання: «Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено». Оскільки окремі райони Донецької та Луганської області, тимчасово окуповані самопроголошеними «ЛДНР», є невід’ємною частиною території України, то дія заборони смертної кари поширюється і на ці райони.
Крім того, згідно постанови Конституційного суду Російської Федерації від 02.02.1999 р. смертна кара у Росії відмінена аж до забезпечення кожному засудженому, якому може загрожувати вища міра покарання, права на розгляд його справи судом присяжних. Хоча дана вища міра покарання і не виключена із Кримінального кодексу Російської Федерації, проте на неї введено мораторій до застосування.
Відповідно до положень Женевської конвенції про захист цивільного населення від 12.08.1949 р. окупаційна держава має забезпечувати порядок на підконтрольних їй територіях. Проте, у той же час, суди повинні діяти лише відповідно до тих законодавчих положень, які були чинними до моменту скоєння правопорушення і які відповідають загальним принципам права, зокрема принципу відповідності покарання правопорушенню. Також в умовах збройного конфлікту на окупованій території зберігається умова, що людина, що була засуджена до смертної кари, не повинна бути позбавлена права звертатися з проханням про помилування.
Смертна кара, як вид покарання, розглядається через призму права на життя особи. Навіть в умовах збройного конфлікту її застосування не визнається виправданим. Людина, до якої застосовується даний вид покарання, повинна мати у своєму доступі можливість себе захистити у межах судової процедури.
В умовах, коли обидві сторони збройного конфлікту відмовилися у своїх національних законодавствах від застосування смертної кари під час кримінального переслідування, не може бути й мови про правомірність будь-якого її застосування на підконтрольній тій чи іншій стороні території. Забезпечення правопорядку в умовах окупації не має посягати на право на життя людини. Застосування смертної кари є неспівмірним з процесом здійснення правосуддя та не може визнаватися допустимим. Винесення подібних вироків та приведення їх до виконання мають кваліфікуватися як порушення міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права.
Матеріал написаний при підтримці програмної ініціативи “Права людини та правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не співпадати з думкою авторів.