Родині Маковських, у яких вже в евакуації з’явилася третя дитина, відмовили у продовженні державних виплат для переселенців. Не дуже сподіваючись на можливість щось змінити, вони звернулися на Гарячу лінію «Донбас SOS» і завдяки допомозі спеціалістів організації вдалося відновити справедливість. Пані Катерина розповіла свою історію і порадила не впадати у відчай — багато питань можна вирішити, якщо звертатися до фахівців.
Позаду залишалися руїни
Катерина Маковська разом з чоловіком та двома дітками жила у приватному будинку в місті Попасна, що на Луганщині. Жінка працювала на вагоноремонтному заводі машиністкою крана, а вдома у родини було господарство. Жартома, вона каже: та яке ж то життя — без курочок?
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Попасна дуже швидко опинилася у небезпеці: фронт стрімко просувався Луганщиною, міста одне за одним руйнувалися та потрапляли в окупацію. Скільки могли, Маковські трималися вдома: ховалися в підвалі, в нечастих перервах між обстрілами поралися по господарству. Сподівалися, що рідне місто залишиться їм надійним прихистком.
«Донькам було 12 та 8 років, їм було дуже страшно. Молодша досі тремтить, як чує звук літака чи гвинтокрила. Тому ми подумали, що головне — зберегти їхнє життя», — згадує пані Катерина.
Але коли у Попасній стало вже вкрай небезпечно, виїхати власною автівкою вже не змогли — все було знищене. Допомогли знайомі, які запропонували взяти їх у свою машину, куди дивом вмістилося вісім людей зокрема й уся родина Катерини — вона з двома дітьми, чоловік, його мама, сестра і племінниця.
«З важким серцем я залишила там все своє господарство. Відвела сусідці худобу, свого собаку та котів, — зі сльозами в голосі згадує жінка. — Вони досі залишаються там, але я нічого не знаю про долю тварин. Мені дуже шкода, що так все вийшло, але ми буквально ледь встигли врятуватися самі — коли ми виїхали з міста, позаду залишилися руїни у вогні та диму».
З нуля на новому місці
В село Новомиколаївка, що у Дніпропетровської області, родина їхала до знайомих. Вони на перший час їх прихистили у власному будинку. Вже тут пані Катерина дізналася, що чекає на третю дитину. Син народився на Дніпровщині, але теж, як і уся родина, за законом є внутрішньо переміщеною особою.
«Нам виділили покинутий двокімнатний будиночок у дачному селищі на три роки. Після народження сина ми живемо там вп’ятьох. Все довелося починати наново, бо нам не вдалося вивезти нічого, з того, що було нажите за все життя. Від одягу до інструментів для господарства. Від рушників до дитячих іграшок. Життя занулилося», — каже пані Катерина.
Зараз вона вже влаштувалася на роботу — працює фасувальницею фруктових чипсів на виробництві. З малим на господарстві залишається чоловік, для якого роботи в селі не знаходиться, а Миколці немає і двох років.
«Як розумієте, державна допомога нам точно не зайва: щоб хоч якось обжитися, закупити все для ведення господарства, елементарно годувати та вдягати дітей. Звісно, ми подали усі документи на виплати. Але чи не з самого початку все було не дуже просто», — з сумом констатує жінка.
Система все пам’ятає
У 2015 році, коли у Попасні йшли запеклі бої, жінка з дітьми вже мала досвід переселенства. Рятуючись від обстрілів, вони на кілька місяців виїжджали у Борову — на Харківщину. Але коли місто звільнили, а фронт змістився від міста, вони повернулися. Пані Катерина продовжила роботу на заводі, а дівчата — навчання у дитячому садочку та школі. Про те, що вона повернулася, жінка сповістила органи соціального захисту, їй припинили виплачувати допомогу, і, здавалося б, про довідку з печаткою можна було забути. Але система пам’ятала усе.
«Виявилося, що в мене була така звана «безстрокова» довідка, яку через чергові зміни в законодавстві я отримала, щоб не проходити різні перевірки. І її, попри те. Що я вже не отримувала виплат та повернулася додому, в системі не скасували: чи то забули, чи то не змогли, — пояснює Катерина. — Тому коли я подала заяву на допомогу, вже переїхавши до Дніпровщини, мені 7 місяців не нараховували кошти. Бо чекали відповіді з органів соцзахисту Борової, яка була в окупації — що я там не отримує ту допомогу».
Коли Харківщину звільнили, пані Катерина та її діти нарешті отримали допомогу за цей період і змогли трохи «підлатати» сімейний бюджет. Але коли за новою Постановою вона мала подати заяву на подовження виплат ще на три місяці, виявилося, що та сама «прив’язка» до давньої довідки все ще в силі. У місцевому соцзахисті її врахували як ту, що переїхала двічі, при чому з Борової, яка вже не входить в перелік населених пунктів,де ведуться бойові дії.
«На мою скаргу прийшла якась «відписка», мовляв, не буде вам виплат і все. Нікому з родини, навіть сину, який ніколи не були у тій Боровій. Бо я була отримувачкою цих виплат і начебто не підпадала під критерії. Ми майже махнули рукою — ні, то ні, хоча це дуже суттєве погіршення якості життя всієї нашої родини», — каже пані Катерина.
Скарга спрацювала
Написати скаргу в національну соціальну сервісну службу України пані Катерині допомогли юристи вторинної юридичної допомоги ГО «Донбас SOS». Вони зауважили, що при рішенні щодо подовження виплат варто брати до уваги, що ця родина у 2015 році повернулася додому і має неспростовні докази, що на момент повномасштабного вторгнення постійно проживала саме у Попасній.
«Факт повернення до Попасної підтверджується трудовою книжкою пані Катерини, де міститься запис про прийняття на роботу у ТДВ «Попаснянський ВРЗ» у ремонтно-комплектувальну дільницю на посаду машиніст крана (кранівник), довідкою, у якій зазначено період працевлаштування та довідками форми ОК-5 та ОК-7. Також ми надіслали документ, що засвідчив навчання старшої доньки з 5-го класу (2019-2020 роки) у Школі олімпійської освіти Попаснянського ліцею №21 довідку про те, що молодша донька з 1-го класу (2020-2021 роки) навчалася у цьому ж навчальному закладі», — пояснює юристка «Донбас SOS».
Не погодившись з позицією Управління соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації, пані Катерина стверджувала, що вона перемістилася все ж не з Борової, а саме з Попасної, яка з 07.05.2022 перебуває під тимчасовою окупацією російської федерації.
«Днями мені зателефонували і повідомили, що мовляв чиновники, дійсно, помилилися, і моя родина має право отримати державну допомогу. Це, звісно, не забезпечить нас усім необхідним, але полегшить життя — однозначно, — каже Катерина Маковська. — Тому раджу: якщо маєте сумніви, звертайтеся до спеціалістів, які допоможуть відновити справедливість».
Для консультації звертайтесь на Гарячу лінію Донбас SOS 0 800 309 110 (дзвінки безкоштовні), або пишіть в viber, telegram, whatsapp за номером 093 500 69 18.