Ми продовжуємо розповідати про наших експертів та експерток, які працюють на гарячій лінії “Донбас SOS”. Вони – це серце та душа нашої організації. Ці люди — перші у довгому ланцюжку “Донбас SOS”, хто вислухає та допоможе, саме з них розпочинається вирішення складних проблем. Їхнє завдання — бути поруч із тими, хто потребує допомоги, слухати, розуміти та допомагати вирішувати проблеми. Саме тому ми вирішили розповісти вам про тих, без кого не уявляємо нашу організацію.
Марино, можете пригадати, як ви потрапили до організації “Донбас SOS”?
У 2014 році мій чоловік пішов у добровольчий батальйон, прийшлось допомагати… Я познайомилась з військовими волонтерами. Це мене захопило і в інтернеті я почала шукати інформацію, як можна допомагати людям. У той час організація “ Донбас SOS” шукала волонтерів, власне так ми і зустрілись. У мене є ще старенький телефон, я у ньому зберігаю смс — запрошення на співбесіду, яке мені надіслала організація
Важко було працювати перші дні в організації?
Дуже великий був потік дзвінків, адже тоді була складна ситуація на Донбасі. Але нас не кинули у бій самих: сиділи дівчата, які вже працювали довше в організації, вони допомагали нам.
За вашим спостереженням, чи була різниця у запитах українців у 2014 році та з початку повномасштабної війни?
У 2014 році волонтери швидше орієнтувались і допомагали, бо стабільність була тут. Найбільш поширені запитання були: як виїхати, де оселитися, питання про документи, гуманітарну допомогу…У 2022 році ти вже опинився сам у такій ситуації, як люди з Донбасу у 2014 році. Ти теж не знаєш, де ти будеш завтра, чи зможеш взагалі відповісти на дзвінок, щоб допомогти комусь…
Cкладність була ще у тому, що у 2014 році працювали певні інстанції, а коли вся Україна в хаотичному русі дуже важко було допомагати, але ми з цим впорались!
У вас дуже багато колег з “Донбас SOS” — внутрішньо переміщені особи. Ви довгий час проживаєте у Києві. Чи не відчуваєте себе “білою вороною”?
Ні, не відчуваю. У нас тут родина. Більшість моїх найкращих подруг, приятелів — це ті, хто виїздили, це люди з “Донбас SOS”. Чи важко мені схоплювати інформацію, яка стосується ВПО? Я вважаю,що ні, адже я постійно спілкуюсь з колегами, юристами, які допомагають черпати інформацію. Я цікавлюсь групами у соціальних мережах, ми постійно обмінюємось інформацією, щоб бути в курсі усіх подій, які стосуються ВПО та українців, які мешкають на тимчасово окупованих територіях. Це зовсім не найважче частина у моїй роботі.
А, що тоді для вас найважче у цій роботі?
Коли ти розумієш, що тобі дзвонить людина і ти не можеш їй допомогти.
Були випадки, які ви запам’ятали на все життя?
Був такий випадок, який закарбувався у серці. Це було ще на початку моєї роботи. Подзвонив на Гарячу лінію підліток, здається йому було років 16. У хлопця було дві маленькі сестрички. Він телефонував нам, бо вже 2 дні нічого не їли. Виїхали вони з мамою, але її раптово забрали у лікарню. Діти голодні. Я сама мама, тому дуже перейнялась цією проблемою. Ми почали розв’язувати цю проблему. Це була друга половина дня. Включилася у цю історію більшість команди “Донбас SOS”. Ми почали шукати волонтерів на місці: зв’язувались з одними волонтерами, які переадресовували нас до інших і так тривало дуже довго. О 22:00 годині ми все — таки вийшли на тих волонтерів, які були потрібні. Вони завезли дітям їжу та одяг. Ось тоді лише наша команда пішла спокійно додому відпочивати.
Як ви відволікаєтесь від роботи?
Я закінчила біофак, все життя мене приваблюють рослини, маю колекцію тропічних рідкісних рослин. Ось вони допомагають, коли я вигораю.
Часто у вас трапляються вигорання?
Спочатку було дуже важко. Адже людям потрібно було допомагати, а ти ще й за чоловіка переживаєш. Я пів року нормально не спала, прокидаєшся ще в гіршому стані, ніж лягав. Пам’ятаю, як чула під час розмови з бенефіціарами вибухи і мене це лякало. Люди хотіли потрапити на евакуацію, раптом вибух і переривається зв’язок. Як тут не вигорати? Зараз вже не так. На жаль, людина пристосовується до найгіршого. І я пристосувалась. Береш себе у руки і думаєш, а хто це буде робити?
Щоб ви побажали людям, які опинилися у складних життєвих обставинах та людям, які мешкають на тимчасово окупованих територіях?
Вірити… Треба розуміти, що так не може бути вічно. Це колись зупиниться!