Ми продовжуємо розповідати про наших експертів та експерток, які працюють на гарячій лінії “Донбас SOS”. Вони – це серце та душа нашої організації. Ці люди — перші у довгому ланцюжку “Донбас SOS”, хто вислухає та допоможе, саме з них розпочинається вирішення складних проблем. Їхнє завдання — бути поруч із тими, хто потребує допомоги, слухати, розуміти та допомагати вирішувати проблеми. Саме тому ми вирішили розповісти вам про тих, без кого не уявляємо нашу організацію.
Маргарито, знаю, що ви відносно нещодавно працюєте в організації та маєте особливу історію знайомства з “Донбас SOS”. Розкажіть, будь ласка, дуже цікаво почути!
Це був 2021 рік, ми жили у Донецьку, моя мама хворіла, тому я не могла залишити її саму у цьому місті. Син, на той час, навчався у Донецькій школі та готувався вступати до українського університету.
У 2018 році, коли син закінчив 9 клас, поїхали на підконтрольну територію України, щоб оформити український паспорт. Для цього необхідно було також оформити і довідку ВПО.
І ось у 2021 році з’ясовується, що для того, аби здати іспити екстерном, потрібна довідка ВПО, яка видана у 2021 році. У нас була лише довідка ВПО з 2018 року. Ми мусили зробити її тоді, бо не отримали б український паспорт. Я почала шукати підтримку у цій справі і звернулась до “Донбас SOS”, бо самостійно я не могла вирішити цю проблему.
Що було далі?
Я зовсім не розраховувала, що моєю справою будуть займатися так детально. Пам’ятаю, як до мене зателефонувала Віолета ( прим. директорка — координаторка організації) і сказала: “Ми про вас не забули, ми активно займаємось вашою справою”. Я була здивована, що чужі люди можуть так перейнятися твоєю проблемою. Згодом з’ясувалось, що українців з аналогічною проблемою дуже багато. Врешті решт ми отримали довідку ВПО завдяки “Донбас SOS”.
Чи вдалося сину все — таки вступити?
Так, син вступив до Київського політеху на спеціальність телекомунікація та радіозв’язок.
Після вступу ми вирішили поїхати в офіс організації та зустрілись з директоркою — координаторкою, щоб подякувати їй. Організація здійснила нашу мрію, на яку ми навіть не розраховували. Я не вірила, що можна пробити цю стіну та все — таки отримати цю бажану довідку.
Маргарито, як ви після цього потрапили на роботу до “Донбас SOS”?
Час від часу ми переписувались з Віолетою. У певний період на гарячу лінію “Донбас SOS” була потрібна експертка. Ось так власне і потрапила.
Зараз у розпалі вступна кампанія. Скажіть, як ваш син готувався до вступу до українського університету? Особливо цікавить підготовка до української мови та історії України. Я так розумію, що на той час ви мешкали у Донецьку? Розкажіть, будь ласка, можливо ваша історія надихне і теперішніх вступників.
Шкільна програма на тимчасово окупованих територіях — відрізняються від тої, що на підконтрольній території України. Тому ми брали українські підручники, звертались до вчителів, які були зацікавлені, щоб їхні учні вступали до українських вишів. Такі були! Неподалік від нашого дому розташований український коледж, там працювали вчителі, котрі раніше навчали дітей української мови і ми зверталися до них. Історію син вивчав з батьком. Але це було ще до початку повномасштабного вторгнення, яка ситуація зараз з підготовкою мені невідомо.
Що мотивувало вас та сина до такої підготовки?
Бажання дати Микиті (прим. сина) майбутнє, адже дипломи на тимчасово окупованих територіях — ніким невизнані, а у Микити було велике бажання вступити до українського вишу та отримати престижну роботу.
Скажіть, а як ваш син не втратив ось оцю мотивацію? Адже зрозуміло, що Микита ходив у Донецьку школу, де з з одного боку весь час була російська пропаганда, з іншого — його бажання вступити до українського вузу. Як так сталося, що ця пропаганда не змінила його світогляду, не зіпсувала його мрію?
У класі були діти, які також вступали до українських вишів, були ті, що вступали за кордон. Син постійно спілкувався з ними. Він не був сам на сам зі своєю мрією. Також були ми — батьки, які підтримували його завжди у цьому.
Маргарито, ще маю до вас ностальгічне запитання. Чи змінився Донецьк за роки окупації?
Так, дуже змінився. Він втратив той блиск, який мав раніше. Повна розруха — ось, як зараз виглядає Донецьк. Все, що було до 2014 року — все зникло, Донецьк перетворився на військове місто.
Мрієте ще раз повернутися у Донецька?
Так, але лише у такому вигляді, як він був до 2014 року.