Так, в нас інколи не вистачає електрики, але ми, попри все, прагнемо до світла.
Нас навчили розрізняти звуки «Калібрів» та «Кінжалів», але не змусили забути слова «Щедрика».
Ми гостро відчуваємо біль втрат, але допомагаємо один одному його пережити.
Нас штовхають у прірву відчаю, але ми продовжуємо мріяти. Бо мрії – це не про «рожеві окуляри» чи наївність, а про усвідомлення цілей, для досягнення яких ми, попри все, будемо прикладати максимум зусиль. Як завжди – вже 11 років, відповідаючи на ваші питання, шукаючи для вас інформацію, допомагаючи шукати справедливості.
Звісно, в українців є одна спільна велика мрія – ПЕРЕМОГА та МИР на умовах справедливості. Але у кожного є свої теплі та завітні мрії, якими ми хочемо поділитися з читачами.
Анастасія Гиренкова, операторка Гарячої лінії
— Я мрію про відпустку не в умовах блекауту, коли обираєш проміжки часу, щоб вийти на вулицю і відшукати щось нове в сірому, затягнутому темрявою та туманом мегаполісі. Про навчання та підвищення кваліфікації не лише заради сертифікату, а й для професійного зростання. Про тишу за вікном під час дзвінків на гарячу лінію, про безперебійний якісний зв’язок та відсутність трагедій у бенефіціарів, коли за стандартними питаннями розкривається життєва історія, що не вміщується в маленький багаж вивезених речей під час евакуації.
Чи буду я сумувати за такими історіями? Чи зникнуть вони? Чи загояться рани і ці довгі розмови на лінії трансформуються в літопис нації?
Я мрію про теплі слова вдячності за розуміння, підтримку, вміння слухати та направляти. Я мрію про безпечний сон, коли на лінію виходиш сповнена сил, аби тримати іншого, а не боротися з виснаженням та зусиллями втримати хоча б себе. Мрію, щоб дзвінків було достатньо для усвідомлення, що ми всі одужуємо, йдемо у напрямку відновлення, і наша загартованість та перемога надихають нас йти до мети. Я мрію, щоб гаряча лінія була такою, що зігріває, щоб кожен голос був почутий, щоб мій голос звучав як той, що заспокоює і надає впевненості у безпеці.
Віолета Артемчук, директорка організації:
-Я мрію про те, щоб державні органи з якими ми співпрацюємо та надаємо рекомендації та поради, прислухалися до порад та втілювали зміни, які базуються на експертності організацій громадянського суспільства.
Особисто для себе я мрію, щоб всі пухнасті тваринки (бойові побратими та посестри) наших рідних та знайомих з фронту знайшли своїх людей подалі від вибухів та небезпеки. А ще — щоб серіал про Гаррі Поттера, випуск якого все відкладається, таки вийшов в наступному році. І щоб настали тихі вечори, коли цей серіал можна буде спокійно дивитися.
Марина Демко, асистентка координаторки Гарячої лінії:
— Я мрію про те, щоб наша ГЛ зібралася в повному складі, але не з робочих питань, просто разом відпочити, поспілкуватись, хоча б на пару днів. Працюємо разом вже четвертий рік, а декого навіть не бачили. А колектив — це ж майже родина!
Ще мрію колись зустріти втрачених для себе людей (друзів, родичів, подруг), які залишились на ТОТ або поїхали за кордон. З кожним роком надія стає все меншою, спілкування за телефоном все рідшим. Вже майже немає надії побачитись колись з мамою, яка залишилась в окупованій Макіївці…
Мрію про можливість вільно мандрувати в ті куточки України, в яких ще не бувала, лише були плани. На сьогодні, на жаль, навіть планувати не виходить.
Олена Мельничук, операторка Гарячої лінії:
— Я, наприклад, мрію знов почути голос Світлани Олексіївни з Луганська, яка надзвонювала нам (а особисто — мені) весь час аж до 2021, поки не обрубили телефонні дзвінки з тієї сторони повністю. Було б приємно дізнатися, що в неї все добре і вона пам’ятає Донбас СОС.
Тетяна Коцан, операторка Гарячої лінії:
— Мрію прийняти дзвінок з рідного Донецька після деокупації з будь-яким, навіть найпростішим запитом…
Мрію, щоб нашу ГЛ просто завалило дзвінками щасливих та сповнених надії голосів ВПО: «Нарешті вже зі своїм житлом, дякую за консультації і підтримку»…
Або скоріше почути таке: «Чи відновили залізничне сполучення до Покровська, щоб поїхати додому?»…
Дар’я Москаленко, операторка Гарячої лінії:
-Я дуже мрію вилізти з кредитів, щоб мати змогу жити життя, спокійне та мирне. Де не треба хвилюватись за те, що сьогодні можуть вигнати з хати. А ти вже встигла прижитись тут, як схрещена слива з абрикосом, хоч це і не твоє житло.
Я мрію пройти по знайомим вулицям свого рідного міста і згадувати, яким було моє дитинство, моє двоповерхове ліжко з периною та подушкою із пір’я, яке збирала, мила та сушила бабуся у нас у дворі на сонці влітку, і картину з бузку біля мого ліжка. Згадувати свою юність, коли я грала в баскетбол на вуличних майданчиках, і частину мого дорослого життя, де я все ще відчувала себе мрійливою дитиною.
Мрію навчитись знов бути безтурботною, як раніше і не думати що є якісь проблеми. І тепер вже будучи мамою радіти всім успіхам своєї дитини та дарувати їй таке ж безтурботне життя, як було в мене.
Кажуть, що треба всюду знаходити щось хороше. Тому я дуже мрію, щоб люди, які нам зустрічаються по роботі і в нашому житті, були приємним подарунком. Щоб ми собі думали: а якби не це, я б вас і не зустріла, можливо, і втратила б набагато більше.
Бажаю та мрію, щоб ми були, як ланцюжок, як буси, що розкидали, але все одно притяглись один до одного і зібрались в одне єдине і непереможне — звичайне людське щастя.
Наталя Зубар, операторка Гарячої лінії:
— Дуже хотілося б, щоб наша Гаряча лінія працювала і надалі, багато років, бо так щемить серце, коли чуєш:»Дякую, що допомогли, ваші гроші нас дуже підтримали; дякую, що добре пояснили, дякую, що вислухали, навіть дякую, що взяли трубку…» Найбільше це стосується стареньких людей, особливо самотніх, яким важко розібратися в шаленому потоці незрозумілої інформації, до того, якщо на кожному кроці зустрічаєш маніпуляції.
Ще мрію про велику кількість донорів, щоб перестати відмовляти в допомозі, а більше пояснювати, де і як її отримати. Щоб люди в безвиході знали, що є хтось, хто може підтримати.
І найболючіше — мрію, щоб всі, хто шукають своїх рідних, чи то зниклих безвісти, чи то в полоні, чи то на ТОТ, мали змогу зустрітися з найріднішими.
Саме для себе мрію про мир, про спокійні ночі із сном, про свою теплу хату. Щоб близькі всі були живі, а родина тільки поповнювалася. Мрія мрійна — мати можливість спокійно подорожувати Україною та світом.
Клавдія Короткова, координаторка Гарячої лінії:
— Про що я мрію? Можливо моя мрія банальна, така як у всіх українців. Понад усе я мрію про мир, про безпечне небо і можливість планувати життя. Мрію, щоб моя невістка була вдома, а не на службі. Щоб вона була з онуком, а не захищала небо і всіх нас від шахедів… Це моя найбільша мрія.
Також хочу частіше зустрічатися з подругами, бо ми розкидані по всьому білому світу. От нещодавно ми зустрілися, поїхали в маленьке приємне містечко з різних міст країни і одна з подружок прилетіла аж з Англії. Провели час, як колись вдома, було так тепло і весело. Бо дуже не вистачає таких моментів зараз у житті. І дуже б хотілося, щоб наш онлайн хоч інколи ставав офлайном, щоб могли спілкуватися з колегами наживо.
Марина Ахметзянова, операторка Гарячої лінії
-Я сумую за спокоєм… За вранішнім спокоєм: коли туман огортає вулицю восени; за зимовим спокоєм: коли сніжинки повільно, плавно кружляють у повітрі; за весняним спокоєм: коли увечері сидиш на вулиці і аж паморочиться в голові від цвітіння дерев, ну і звісно за літнім: коли прокидаєшся, а за вікном тихо хлюпає море, а перший промінь сонця скаче хвилями…. Цей спокій просто надихає творити, жити, рухатись вперед.
Зараз шум, крик, тривога, холод, новини, журба і навіть іноді погода тиснуть і не дають зупинитись. Маєш бігти, робити, думати, вирішувати. В голові все кричить. Немає спокою.
Мрію, коли почую ті заповітні для кожного українця слова : “ВСЕ СКІНЧИЛОСЬ”, от тоді точно спокій нарешті повернеться.
Єлізавета Гончарова, операторка Гарячої лінії:
— Часто наша допомога на Гарячій лінії виглядає як екстрена: надати важливі контакти, роз’яснити умови, підказати вихід. Але не завжди ми знаємо, чим закінчилася та чи та історія. А дуже хотілося б дізнаватися, що у людини все добре. Тому я мрію, наприклад, щоб нам подзвонила пані Галина, чий номер, на жаль, не відповідає вже кілька місяців. Вона звернулася до нас, щоб хтось допоміг прилаштувати двох маленьких песиків, які залишилися після смерті її сестри. Бо вона, вже дуже літня та нерухома, сама була евакуйована в державний заклад, і з того моменту, з її слів, бачить тільки шматочок неба у вікні. Я хотіла б їй встигнути розповісти, що волонтери, яких ми попросили перевірити адресу, знайшли тих тваринок і забрали до себе. Саме завдяки тому, що вона, попри відчай та фізичний біль, знайшла в собі сили перейматися долею живих істот…
А ще я мрію показати малому онуку море. Тепле, загадкове, різнобарвне море, таке, яке воно бачиться тільки в дитинстві…
Катерина Рудик, операторка Гарячої лінії:
— Моя мрія на наступний рік… Працюючи на гарячій лінії для ВПО, я найбільше хочу, щоб ця війна нарешті закінчилася. Щоб усі наші хлопці повернулися додому живими й здоровими. Дуже мрію про мир, щоб дзвінки були про нові можливості, навчання, роботу, плани на майбутнє. І ще — щоб у кожному домі було тепло й затишно, а поруч люди, з якими можна розділити радість мирного життя.
Володимир Веденін, оператор Гарячої лінії:
-Мрію про те, щоб закінчилася війна, щоб нашим дружнім колективом зібратися і класно провести час, а потім знову поринути у роботу, допомагаючи людям отримувати допомогу якої вони потребуватимуть.
Ірина Прилепська,операторка Гарячої лінії:
— Мрію тільки про Перемогу та Українське майбутнє. А ще хочу, щоб мої діти та друзі були поруч, щоб була своя домівка, хоч якась.
Любі наші друзі, які телефонують та пишуть, які читають та коментують! Діліться своїми мріями, будемо разом робити все, щоб вони обов’язково здійснилися!