Містечка Хансена: приклад для наслідування чи виключення з правил?

Містечка  Хансена: приклад для наслідування чи виключення з правил?

Ми побували у Hansen Village, яке розташовано неподалік Боярки, де тиждень тому оселилася працівниця Гарячої лінії УВКБ ООН Наталя Зубар. Вона розповіла, чому потрапити до цього комплексу доволі складно, як цьому «посприяв» блекаут цієї зими і що означає жити на вулиці Гідності. 

Американець з Юти, бізнесмен Делл Лой Хансен – легенда поміж переселенців в Україні. Бо він витратив 140 млн.$ на допомогу переселенцям, які залишились без житла. Найбільш відомі (але не єдині) його проєкти — Hansen Village для 1500 переселенців у Тарасівці та «Чудо» для 310 літніх осіб у Колонщині. Також він викупив і відремонтував 259 квартир на Софіївській Борщагівці, де у Hansen Apartments мешкають 800 людей. До 2027 року мають з’явитися нова черга Hansen Village, а також Hansen Village 2 в Тарасівці, Lake Forest у Колонщині і Pukhivka Village у Пухівці.

Звикли розраховувати самі на себе 

Родина пані Наталі виїхала з Бахмута навесні 2022 року: в місті вже були потужні обстріли й ситуація погіршувалася щодня. Тому на сімейній раді вирішили їхати у Київ, де син Наталі та Максима Зубарів вчився в університеті. 

«Нас було 7 людей і два коти. Знайти житло такій компанії було нелегко. Тим більше, три з них – пенсіонери (мої батьки та батько чоловіка), і я – з інвалідністю 1 групи, — згадує пані Наталя. – Тож, умови не дуже обирали. Головне, щоб був зручний заїзд у під’їзд, щоб я могла хоча б інколи виходити на вулицю. Знайшлася трикімнатна квартира на Либідській на п’ятому поверсі: правда, майже без ремонту, але поки працював ліфт, то все було ще й не дуже страшно».

Вони вирішили, що впораються самостійно: попри аварію, яка багато років тому змінила їхнє життя, Наталя та Максим були самостійними та активними людьми: в Бахмуті він був підприємцем, а Наталя займалася настільним тенісом, просувала ідею безбар’єрності та доступності у місті, маючи диплом викладача та психолога, допомагала дітям готуватися до школи та здавати ЗНО. 

«Про проєкти Хансена я чула, але навіть не заповнювала анкету: по-перше, думала, що це не дуже підходить нашій родині. У «Чуді» живуть літні люди, це начебто підходило нашим пенсіонерам, але ми з чоловіком навряд чи там почувалися на своєму місці. Також мені було страшно опинитися далеко від лікарень та іншої інфраструктури, — каже пані Наталя, яка вже після переселення з Бахмута пережила важку термінову операцію на хребті, – І я була впевнена, що у Містечко Хансенів беруть родини тих, хто працює. А на той момент ми усі були безробітні: чоловік втратив бізнес, і, фактично, один опікувався усіма нами». 

Замерзали без електрики, води та тепла

З літа 2024 року почалися відключення електрики, ліфт перестав працювати хоч за якимось графіком, і пані Наталя опинилася, фактично, в пасці в орендованій квартирі. Вона зайвий раз не могла поїхати на тренування чи просто подихати повітрям, а кілька разів стояла під ліфтом годинами, чекаючи, що його ось-ось увімкнуть і вона потрапить до квартири.  

«А 9 січня 2026 року у нас відімкнули все: і ліфт, і електрику, і опалення. Ми не могли навіть чаю підігріти, бо не мали газу. Коли температура опустилася до +7, стало зовсім нестерпно, — зізнається пані Наталя. —  Син нам приносив кип’яток серед дня, я завдяки екофло та інтернету на оптоволокні навіть працювала. Але було дуже холодно. Через тиждень неможливо було не роздягнутись, не помитися, не перевдягнутися. У сусідів рвали труби, увесь будинок був вологий та холодний. У кімнатах з’явилася пліснява. Ми повільно замерзали». 

 Її пост у Фейсбуці, де пані Наталя розповіла про ситуацію, побачила знайома, яка живе в містечку Хансена: тут вона побачила оголошення, що тимчасово запрошують людей з Києва, які замерзають

«Я зателефонувала і нам сказали: їдьте хоч зараз. Спочатку ми жили у шелтері для евакуйованих пенсіонерів. Це велика квартира на шість кімнат, по дві людини в кімнаті, спільна їдальня. Але там все прилаштовано, все доступно, — каже пані Наталя. — Опалення у нашому будинку в Києві не було ще півтора місяці, він став майже повністю аварійним. Згодом з’явилася електрика, але не ліфт, бо її вистачало або на опалення, або на ліфт». 

Тож, повертатися їм, фактично, не було куди. Але усі, кого прихистили під час холодів, до квітня мали покинути містечко. На разі, пріоритетом для поселення є родини,  що тільки зараз виїжджає, евакуюється з прифронтових територій.

Гідне життя, а не доживання

«Ми ж ніяк під нові умови не підпадали. Але після особистого спілкування з паном Хансеном (а він проводить особисту співбесіду з кожною сім’єю, яка планує залишитися), нас трохи обнадіяли: можливо, ми станемо єдиною родиною, що приїздили з Києва пережити блекаут, яка залишиться тут, — каже пані Наталя. – І нам пощастило — дали окрему квартир з інклюзією: перший поверх, зручний санвузол, без порогів. Розумієте, тут навіть вікна на такому рівні, що я можу сама їх відкривати. Я про це мріяла останні 25 років»…

У використання мешканцям надають усі потрібні меблі техніку, кухонне приладдя. Тут зроблений ремонт, є кондиціонер, пралка, мікрохвильовка, холодильник. Все продумано для того, щоб людина з інвалідністю або літня людина почувалася зручно і була якомога менше залежна від сторонніх. 

«Я нарешті відчуваю себе людиною, яка має право на гідне життя. Яка може вийти погуляти —  я поставила собі за мету кожного дня виходити на вулицю. Можливо, комусь, це прозвучить смішно, але для мене це важливо: я тут сама виношу сміття, сама можу до кафе сходити, погуляти. Тут є тенісні столи, і як буде тепло, я, сподіваюсь, продовжу тренування», — каже Наталя Зубар.  

На жаль, на разі в комплексі не було трикімнатної квартири на першому поверсі, щоб усі найбільш вразливі члени цієї родини могли переїхати до містечка. Тому зараз з Наталею та Максимом проживає тільки пан Леонід, батько чоловіка, який не може обслуговувати себе самостійно. 

«Я розумію, що тут хочуть допомогти саме тим, кому ця допомога потрібна: самотнім літнім людям, багатодітним родинам, дитячим будинкам сімейного типу, людям з інвалідністю або родинам, в яких виховуються діти з інвалідністю. Це ті категорії, яким орендувати якесь житло дуже важко. Бо вони потребують спеціальних умов, інфраструктури, логістики, часто – сторонньої підтримки, — каже Наталя. – Я бачила, як привозять у шелтер евакуйованих з зони бойових дій, маломобільних, літніх, самотніх. Вони потрапляють у людські умови: їх годують тричі, в них повний соціальний супровід: соціальні працівники їм допомагають з усім – від налагодити телефон, оформити виплати до купити ліки, кудись сходити, з’їздити, провести медогляди. Я думаю, що це приклад того, як повинна була держава зреагувати. Але, на жаль, бажання саме так витратити свої статки виявив бізнесмен з Юти, а не, наприклад, бізнесмен з Донецька чи Києва»…

Прогулянка містечком 

Коли ти потрапляєш на територію Містечка Хансена, якийсь час не можеш побороти відчуття, що це все несправжнє: схоже скоріше на майданчик для зйомок якогось американського серіалу про неспішне та комфортне життя мешканців провінції. Але на очі потрапляють назви вулиці і проспектів, які повертають тебе до українських реалій, хоча подекуди, дивують: «вулиця надії», «проспект В. Зеленського», «вулиця Гідності», «Проспект В. Ющенка».

«Насправді, це така аматорська топоніміка, офіційно ми усі живемо на вулиці Княгині Ольги, — пояснює пані Наталя, яка проводить  екскурсію по містечку, — Але це додає певного шарму і унікальності. Ми, наприклад. Живемо на вулиці Гідності – і я повністю згодна з такою назвою». 

Рівні чисті вулички, 2-поверхові будинки, що розташовані «квадратами», всередині яких обов’язково є спортивний або дитячий майданчик або місце для відпочинку та спілкування. Озеро, чудовий ландшафтний дизайн. Окремо —  вулиця одноповерхових дуплексів для великих родин від 9 людей. Дитячий садочок, початкова школа, спортивний комплекс, літній басейн, лікарня, де приймає американський сімейний лікар, є гінеколог, стоматолог та педіатр. Цілий майданчик великих генераторів, завдяки яким мешканці містечка не замерзли під час відключення електрики. Позаду будується велика нова школа на тисячу дітей, яка задумана як елітна: за задумом пана Хансена, викладання буде англійською, учні навчатимуться у сучасних комфортних умовах. 

Біля кожного будинку – парковка для велосипедів. Дорослих та дитячих – це теж подарунок пана Хансена. Як і електричні крісла колісні, на яких пересуваються по зручним тротуарам маломобільні мешканці. Стоянки для автівок: їх тут теж немало. Бо серед тих, хто проживає у містечку Хансена, є люди, що працюють і служать. 

«Дуже різний контингент, як я бачу. Тому не беруся передбачати якісь сталі критерії, що можуть гарантувати поселення, — каже пані Наталя. —  Але попит дуже великий: тисячі людей подавали заявки, але усіх, на жаль, ці проєкти вмістити не можуть». 

Дехто, за словами пані Наталі, звільняє житло, бо має компенсацію і купує собі нове. Так, в квартирі, де вона зараз, мешкала родина, що отримала кошти і вже переїхала до власного житла. Наразі, родина Зубарів підписала договір на пів року з можливістю продовження. З витрат – оплата комунальних платежів. До речі, можна не платити, наприклад, за обслуговування придомової території, якщо ти виконуєш нескладні завдання: ведеш якийсь гурток, саджаєш квіти чи підмітаєш територію майданчиків. Бо в містечку заохочують волонтерську роботу, яка має об’єднувати спільноту та допомагати відчувати себе як вдома.  

Як потрапити до “Чуда”

Вже у червні будуть здані перші 30 квартир у новій черзі благодійного житла «Чудо містечко Хансена». Пріоритет при розгляді анкет матимуть люди, які:

  • є внутрішньо переміщеними особами старшого віку;
  • втратили житло або не мають безпечного місця для проживання;
  • мають низький дохід і не мають достатньої фінансової підтримки;
  • не мають рідних, які реально можуть забезпечити їм догляд і проживання;
  • потребують безпечного середовища, підтримки та включення в спільноту.
Також звертатимуть увагу на здатність людини жити в громаді, брати посильну участь у спільному житті та підтримувати інших мешканців.
Важливо:

Чудо Містечко не є звичайним пенсійним поселенням чи житлом “для всіх охочих”. Це не «благодійний дім літніх», куди можна «здати» батьків на повне утримання. Це простір, створений насамперед для тих, хто справді не має іншої опори.

Заповнення анкети не означає автоматичного поселення. Після розгляду анкет організатори зв’яжуться з кандидатами для подальшого спілкування та уточнення обставин.

Анкета відкрита за посиланням: https://tally.so/r/w80x7P