Щодня на Гарячу лінію «Донбас СОС» надходять дзвінки від людей, які виїхали з окупації. Найбільше трагічних і складних історій зараз від людей, які змогли покинути окуповану частину Херсонщини. Саме від них оператори найчастіше чують слово — нарешті.
Про те, як відбувається евакуація, що відчувають люди, які були позбавлені їжі, ліків, будь-яких послуг, а також, з якими проблемами вони стикаються, виїхав на вільну територію України — у цьому матеріалі. Заради безпеки тих, хто ще залишається в окупації, імена наших респондентів змінені.
Страшний вибір
Дорога з окупованої Херсонщини — довга та небезпечна. Хоча географічно до вільних територій — рукою подати, щоб вирватися з окупації людям доводиться їхати сотні тисяч кілометрів через Росію та Білорусь. Заїхати в Україну вони можуть на Волині, через пункт пропуску «Мокрани — Доманове». Шлях часто займає кілька діб, ціна, в яку оцінюють свої послуги перевізники, становить кілька місячних пенсій. А такі гроші є далеко не у всіх. Тому інколи родинам доводиться робити страшний вибір — хто їде, а хто, на жаль, залишається.
«Щоб виїхати звідти, ми збирали кошти буквально по копійкам. Рахували, відкладали, а ціни росли. Але далі чекати було вже неможливо: племінниця, яка була у нас з чоловіком під опікою, хотіла вступати тільки на території, де немає окупантів. Тому коли вона закінчила онлайн школу, ми зібралися виїжджати. Але грошей вистачило тільки на трьох.
Моя мама 89 років, на жаль, залишилася там. Є сусіди і інші родичі, які будуть їй допомагати, але везти її, маломобільну, з собою ми не могли.
Ми прийняли важке рішення: рятувати молоду дівчину. З нею зараз все гаразд, буде навчатися у вищому навчальному закладі у столиці, нею опікуються волонтери, племінниця має підтримку зокрема й грошову. Але цей вибір, як ви здогадуєтеся, не дає нам спокою, совість гризе, я плачу щодня. Сподіваємось, що зможемо вже звідси організувати її евакуацію. Якщо вона дочекається…».
Цю історію розповіла жінка, яка звернулася саме по інформацію про можливі шляхи евакуації маломобільної мами. Вона вірить, що їхній вибір не стане трагедією, і, нехай через певний час, але маму можна буде вивезти, щоб вона була поруч з рідними людьми.
Коментар директорки Донбас СОС: Питання виїзду маломобільних людей з окупації, один з найскладніших викликів, з яким ми стикаємося при зверненні на Гарячу лінію. Виїзд з окупації, взагалі може стати складним та довготривалим процесом, навіть для людей,які можуть самостійно пересуватися та мають документи. Для виїзду маломобільних-завдання стає на багато порядків складніше. АЛЕ це не означає, що такий варіант нездійсненний. Ми співпрацюємо з партнерськими організаціями,які здатні організувати та здійснити такий виїзд. Так, це може відбуватися довше, так, це складніше, проте, це не означає що це не треба починати. Звертайтеся до нас, ми докладено максимум зусиль, щоб люди опинилися на підконтрольній території України, отримали належні виплати та мали доступ до лікування.
Називають зрадниками за те, що виїжджаємо зараз, і за те, що не виїздили раніше
Люди, які зараз виїздять з окупованої Херсонщини, майже не обізнані щодо законодавчих новел, які стосуються переселенців. У більшості з них не було постійного зв’язку навіть з рідними та знайомими, слідкувати за інформаційним простором України ці чотири роки їм було складно, а інколи — відверто небезпечно. Тому, опинившись на вільній території, вони часто не розуміють сучасних реалій, бюрократичних вимог і навіть назв. «Гуманітарний Хаб» — невідома інституція, «релоковане підприємство чи заклад» — ніколи не чули, «допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам» — а це те, що ООН дає?
І, на жаль, не завжди поруч з ними знаходяться ті, хто може доступно пояснити, розтлумачити, спрямувати чи просто проявити щиру емпатію.
«Коли ми проходили російсько-білоруський кордон, над нами просто знущалися тамтешні прикордонники. «Чего драпаете?», «думаете, вы там кому-то нужны?», «сколько волка не корми, а он все равно в лес смотрит», — чого ми тільки не наслухалися. Образи, вульгарні натяки, розмова «матюками», це я навіть не кажу про «допит» з боку російських «фільтраційних служб», їхнє колупання в моєму та навіть дитячому телефоні. Коли ми перетнули наш кордон, хотілося плакати: нарешті, нарешті ми свої, вдома, — емоційно розповідає пані Світлана, яка виїхала з Херсонщини з двома дітками, — Але, на жаль, зі звинуваченнями ми стикнулися й тут. Тепер нам закидали, що ми довго сиділи в окупації, бо нас все влаштовувало і ми підтримували росіян. А насправді це геть не так, але не будеш же пояснювати кожному чиновнику, який видає тобі той чи той папірець, що в житті бувають ситуації, коли доводиться просто терпіти. Зараз я влаштовую доньку в школу, скоріше за все, повторно у перший клас, бо вчителька тут почала вимагати якісь документи з окупації, щоб хтось підтвердив, що дитина пройшла матеріал. У нас там була гарна вчителька, місцева, не росіянка, яких понапривозили у школи, тому я не хочу її наражати на небезпеку такими питаннями. Думаю, і так їй буде догана, що дитина з її класу виїхала не в Росію. Почнемо з нуля».
Коментар юриста Донбас СОС: Вимога надати документи, записки, табелі чи будь-що інше, видане окупаційними органами, у тому числі місцевими школами, не є доречною. Такі документи не визнаються в Україні. Відповідно, їх не можна вимагати і використовувати для зарахування дитини в українську школу. А батьки не мають їх надавати.
Тож, як має відбуватися на практиці? Батьки обирають школу, де хочуть, щоб їхня дитина навчалася. Далі заклад освіти має самостійно оцінити рівень знань дитини: часто для цього проводяться співбесіди, можуть даватися тестові завдання, контрольні роботи тощо. Важливим для врахування є вік дитини, щоб її також зарахували до класу за її віком.
Важливий нюанс, який часто викликає багато запитань та труднощів на практиці, це наявність чи відсутність у дитини свідоцтва про народження українського зразка. Адже окупація триває вже довго, а в дітей можуть бути лише окупаційні свідоцтва про народження. Тому нагадую: школа не може відмовити у зарахуванні дитини без свідоцтва про народження або з окупаційним свідоцтвом. Водночас батьки повинні отримати для дитини українське свідоцтво про народження і пізніше надати його у школу. Якщо дитину відмовляються брати в школу, бо в неї немає свідоцтва про народження, це порушення. Варто звернутися зі скаргою до Міністерства освіти і науки України, Освітнього омбудсмена чи Уповноваженого ВРУ з прав людини.
Ситуації, коли вимагають видані в окупації документи чи коли не хочуть брати дитину без українського свідоцтва про народження, виникають через брак додаткових роз’яснень та простих інструкцій безпосередньо для шкіл з боку Міністерства освіти. У 2023 році Міністерство затвердило спеціальні рекомендації – Методичні рекомендації щодо окремих питань здобуття освіти в закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану в Україні. Вони, зокрема, охоплюють і план дій школи у разі, якщо дитина не навчалася з першого класу в Україні або було перервано навчання через окупацію. Беззаперечно, їхнє прийняття — це позитивний крок. Але в Україні більше 10 тисяч шкіл і кожна має бути готова прийняти дитину з окупації, адже сімʼї не зобов’язані йти на навчання виключно в школи релокованих громад. Тому важливо розробити постійно доступний онлайн-курс для шкіл, цифрові та друковані матеріали, а також проводити системні навчання перед початком кожного навчального року.
Російський паспорт розірвав би сам
Пан Василь з дружиною вважають себе щасливчиками. Бо їм вдалося виїхати з окупованих Олешек. Зараз вони перебувають у Львові, а на питання, чи мають вони якісь проблеми чи зауваження, кажуть: ТУТ — все добре! І попри бюрократичну тяганину, через яку два пенсіонера не одразу змогли оформити довідки ВПО та отримувати виплати, пан Василь і пані Ганна задоволені просто тим фактом, що їм нарешті вдалося врятуватися.
«Ви навіть не уявляєте, скільки людей там залишилися, фактично, в заручниках. Лежачих, хворих, бідних. У місті немає ліків, якісної води, доступної їжі, зв’язку, інформації. Це — пекло! — каже пані Ганна. — Нам «пощастило»: під час обстрілу обоє отримали поранення, тому нас вивезли у лікарню, звідки було простіше евакуюватися. А в Олешках тільки зараз починають говорити про якісь «зелені коридори», на які начебто записують у міській лікарні. Але ті, кому найбільше потрібна ця допомога, скоріше за все, про неї навіть не дізнаються».
Пан Василь каже, що російський паспорт, який він був змушений отримати, щоб мати можливість виїхати через Росію, сам віддав на українському кордоні. «Якби міг, то розірвав би його власними руками, — емоційно каже чоловік. — Повертатися додому, поки там Росія, ми не будемо. Те, що відбувається зараз в Олешках, мають розглядати міжнародні суди: людям не залишили ніякого шансу вижити!»
Коментар оператора Гарячої лінії: Вже зараз пан Василь і пані Ганна можуть подати заяву у Міжнародний реєстр збитків від Росії. У категорії А1.1. «Вимушене переміщення» пенсіонери зафіксують факт того, що агресія Росії змусила їх покинути рідне місто, в якому прожили все життя. Обов’язково треба подати заяву у категорії A2.3 «Серйозні тілесні ушкодження», бо подружжя мали поранення, які потребували спеціального лікування. Також вони можуть подаватися у категорії А3.6 «Втрата доступу або контролю над нерухомим майном на тимчасово окупованих територіях», бо попри те, що їхня квартира не зруйнована, користуватися нею вони не можуть. Тому ми розповіли, з чого починати, та порадили, які саме докази потрібні для подання інформації з кількох категорій Реєстру.
У разі додаткових питань порадили телефонувати на нашу Гарячу лінію 0800 309 110