Суддя запитала, чи не відмовилася мама від громадянства України перед смертю
Донеччанка Наталя за останні чотири роки дізналася про смерть шістьох літніх членів родини, які залишилися на окупованій території. Вони з чоловіком втратили батьків, також померли дві бабусі чоловіка, які були дуже поважного віку. На похованні родичів подружжя не було: заїхати у Донецьк навіть для цієї справи вони не могли вже з початку пандемії. Жінка зізнається: вона не знала, що може оформити українські свідоцтва про смерть родичів, поки не зателефонувала на Гарячу лінію “Донбас СОС”. Які несподіванки чекали її на цьому шляху та як юристи організації допомогли все вирішити, читайте у нашому матеріалі.
“Донбас Арена” у квітах тоді, у злиднях — зараз
Останні роки у Донецьку пані Наталя працювала на Донбас Арені. Це стало по-справжньому частинкою її життя: під час підготовки до Євро 2012 вона була залучена до процесів розбудови цієї території. Зараз вона з ностальгією згадує, що знала походження кожної травички, квітки чи деревця навколо стадіону, пам’ятає яким красивим все це було під час футбольного свята.
“Тому я з таким болем у серці зараз дивлюся фото чи відео цих парків, самої Донбас Арени і на все те, що відбувається там. Для мене Донбас Арена — це моє життя. Я прийшла туди працювати, коли на її місці був котлован”, — каже жінка.
Виїхати з міста разом з сім’єю пані Наталі довелося у травні 2014: вони жили неподалік аеропорту, тому чули вибухи та розуміли рівень небезпеки. Але згодом пані Наталя змушена тимчасово повернутися назад, бо саме на стадіоні був організований гуманітарний штаб Ріната Ахметова “Допоможемо”. Десь до початку 2015 року вона там працювала, видаючи донеччанам допомогу.
“Ми ще працювали, але я дуже скучила за своєю сім’єю, тому вирішила їхати до Києва, — згадує пані жінка. — У Донецьку у нас залишалися батьки — мої та чоловіка. І коли стало питання, щоб вони поїхали з нами, ми зрозуміли, що місія нездійсненна. Батьки чоловіка не могли виїхати, бо у кожного з них на руках залишалася бабуся дуже поважного віку, за якими вони мали доглядати. А мої батьки просто залишилися у своєму домі. Батько тоді мені сказав: “Доню, якщо мені прийдеться вмирати від кулі, хай вона знайде мене у моєму рідному домі”.
Пані Наталя каже, що розуміє його почуття: цей будинок її рідні будували своїми руками в 50-х роках. Батько сам носив на плечах дерев’яні шпали, вручну переміщував глину, сам стелив підлогу та робив дах. Це було важливою справою його життя.
“А мама не поїхала, бо без батька вона нікуди. Вони прожили разом 60 років. Батько все життя важко працював, мав великий стаж роботи сталеваром. Йому було б вкрай складно відірватися від рідної землі і намагатися прижитися десь. Хоча ніяку росію він, звісно, не підтримував”, — каже пані Наталя.
Смерть за смертю
А потім одна за одною померли найстаріші жінки родини — спочатку бабуся по батькової лінії чоловіка, а потім, через рік, й по маминій. Найстаршій було на той момент вже 97 років, жінка була ветеранкою Другої світової, важко хворіла.
“Через рік померла й моя свекруха — вона задихнулася. Захворіла на ковід, лікарні були переповнені, і її просто залишили помирати вдома. Майже за нею помер і свекор. Ні я, ні чоловік на поховання поїхати вже не змогли”, — каже пані Наталя.
Саме тоді жінка вперше побачила інформацію на сайті “Донбас СОС” про можливість оформити свідоцтво про смерть, навіть якщо людина померла в окупації. І за допомогою юристки вторинної допомоги написала заяву до суду та зібрала потрібні документи
“Ці позови до суду були розглянуті й по них швидко прийняли рішення. Буквально за чотири-п’ять днів я їх отримала, потім пішла до РАГСу, де взяла готові документи щодо обох батьків чоловіка, — пояснює жінка. — Юристка покроково розписала, що я можу використати як доказ факту смерті, де потрібно щось підписати, куди та як подавати. Мене вели по всьому шляху і завжди були на зв’язку”.
А у вересні 2024 року помер батько пані Наталі. А через два місяці — мама. Що робити для документального оформлення свідоцтва про смерть, жінка вже знала. Але виявилося, що не все так просто…
Дата народження і “зникле громадянство”
З допомогою юристки пані Наталі зібрала пакет документів для суду, щоб отримати свідоцтво про смерть вже своїх батьків. Було важливо, що з такою підтримкою можна було не витрачати емоції на цей процес, бо жінка важко переживала смерть батьків. Мама хворіла на деменцію в останні стадії, а батько понад рік піклувався про неї вдома. Але восени 2024 року у батька стався інсульт, його забрали до лікарні, звідки він вже не вийшов. А мама потрапила до психоневрологічного відділення, де через два місяці теж померла.
“Мені було важливо просто оформити усі документи, щоб не відчувати, що моїх батьків наче не існувало для рідної країни. Тому я знов звернулася до юристки “Донбас СОС”, і не очікувала ніяких сюрпризів — бо заяви та алгоритм абсолютно ідентичні”, — пояснює пані Наталя.
Отримавши перше свідоцтво, батька, жінка віднесла його до Пенсійного фонду, де й помітили, що дата народження у паспорті та цьому свідоцтві, не збігається. Виявляється, коли батько отримував паспорт громадянина України, в ньому зробили помилку, і він вже не став виправляти. А донька вказала ту дату, яку знала, як справжній день народження, який тепло святкували в родині завжди.
“Ми звернулися до суду, і врешті решт отримали потрібний документ без помилки, — каже пані Наталя. — Але мені було неприємно чути від судді зауваження, що я погана донька, бо ніколи не заглядала до паспорта батька. В тому стані, який був у мене після смерті батьків, на поховання яких ми теж не потрапили, це було дуже боляче”.
Намагаючись отримати свідоцтво про смерть мами, пані Наталя отримала ще більше незрозумілу реакцію. Суддя не бажала розглядати справу, бо сказала, що не впевнена, що її мама перед смертю не відмовилася від українського громадянства. Мовляв, на тій території всі масово позбавляються громадянства, тому видавати такий документ без додаткової експертизи недоречно.
“Сказати, що я була шокована, це нічого не сказати. Добре, що у нас збереглася ксерокопія маминого паспорта, її долучили до справи як доказ. Але мені досі незрозуміло — чому несподівано з’явилися такі сумніви, хоча попередні три документи були зроблені без жодних претензій”, — каже жінка.
Звісно, дивно, що суддя, яка має юридичну освіту, припускає, що люди на окупованих територіях навіть теоретично можуть за власним бажанням чи з примусу відмовитися від українського громадянства, коли ця процедура взагалі юридично дуже складна та вимагає погодження на найвищих рівнях…
Пані Наталя каже, що навряд чи витримала б такі випробування без підтримки юристів. Бо інколи навіть такі буденні дії, яка юридичне оформлення довідок, без допомоги професіоналів можуть стати непід’ємною справою через емоційне навантаження та людську зарозумілість