Що може бути нейтральніше й інтимніше, ніж слухання музики? Здавалося б, це невіддільне право людини, на яке не можуть впливати ні соціальні стандарти, ні юридичні обмеження — слухач керується власним музичним смаком та ціннісними орієнтирами. Особливо, якщо йдеться про індивідуальне, не публічне прослуховування.
Але реалії сучасних війн додають нюанси навіть у таку сферу, як музика. Чому інколи прослуханий трек на популярній платформі може перетворитися на гуркіт ракет?
Ми спробували дослідити це питання з різних боків, і хочемо поділитися з читачами цією інформацією.
Юридичний аспект
Аргумент, який часто доводиться чути у дискусії щодо виступів співаків або трансляцій контенту: якщо це шкідливо, чому ж не заборонено? Раз певна пісня чи співак розпалює ворожнечу, цивілізоване суспільство має вимагати обмеження його впливу на свідомість людей.
Чи працює юридичний механізм стримування російських музикантів на різних рівнях в умовах війни? Якщо коротко — не дуже. Але саме у цьому аспекті є багато місця для докладання зусиль зокрема правозахисників та громадських діячів.
“Наше громадське об’єднання тісно співпрацює з правоохоронними органами України для моніторингу та проведення розслідувань щодо випадків розповсюдження російської музики, яку можна трактувати як пропаганду, що становить злочин. Ми провели спеціальне дослідження, у якому розглянули різні юридичні механізми для профілактики та покарання. Найбільш ефективним, на наш погляд, є впровадження санкцій”, — пояснює Анна Вишнякова, юристка, голова ГО LingvaLexa, консультантка у сфері міжнародного права.
Факт встановлених санкцій може бути допомічним у випадках скарг на розміщення ворожого контенту на таких платформах як YouTube, Spotify, iTunes тощо. Там, де на жаль, досі доступні російські пісні, в текстах яких є прямі заклики до ворожнечі, вбивства, знищення та підтримка агресивної війни росії. Але платформи, які, на перший погляд, відкриті для комунікацій, на разі важко переконати у шкідливості того чи того контенту, запевняє дослідниця.
“Наприклад, YouTube пропонує громадським організаціям співпрацю з моніторингу, але виявляється, для України такої можливості фактично немає. Під час роботи над темою заборони пропаганди війни жодного разу ми не отримали якісної відповіді від регіонального офісу платформи. Хоча протидія пропаганді прописана в їхніх правилах і політиках”, — пояснює юристка.
Але у міжнародній практиці все ж є успішні кейси. Наприклад, Литва домоглася блокування каналів шести російських співаків: правозахисники написали у регіональний офіс Google, вказавши, що ці люди знаходяться під європейськими санкціями, тому розповсюдження їхньої творчості шкідливо. Але в Україні на разі є проблема навіть з відкриттям кримінальних впроваджень щодо найбільш одіозних діячів культури з росії.
“Звісно, у нас немає великого ресурсу, щоб відкривати кримінальні впровадження по всіх російських співаках, які у своїй творчості використовують агресивну риторику. Але дуже важливо, щоб це відбувалося, бо санкції сьогодні є, завтра немає, — пояснює Анна Вишнякова. — Має бути налагоджена повноцінна система: відкриті кримінальні впровадження плюс українські та європейські санкції можуть змусити ці музичні платформи вести більш плідний діалог. Саме цим можна займатися всім, від правоохоронних органів до правозахисників, які зацікавлений у зменшенні впливу російської пропаганди”.
Соціальний аспект
Музичні уподобання формуються протягом всього життя. І багато хто залишається вірним своїм музичним смакам попри те, що, наприклад, співак є громадянином країни, яка веде агресивну війну проти твоєї Батьківщини. Інколи фанатами російських співаків стають й зовсім молоді люди, які не мають ностальгійного бекграунду, але впевнені, що таке споживання не є шкідливим.
Можна, звісно, вважати, що будь-який свідомий громадянин вже раз і назавжди відмовився від контенту, який продукує країна-агресор. Але у реальності люди потребують пояснень.
“Чому, наприклад, діти слухають російську музику? Бо для підлітків теми, що є табуйованими, дуже привабливі. І чим більша розмитість самого російського виконавця (якщо він мовчить про війну, чи нібито іноагент) – тим більше молодь може відчувати спокусу слухати такий контент, — пояснює психологиня Ольга Голубицька. — Їм може здаватися, що це така боротьба зі світом, з обмеженнями, з несправедливістю і “все не так однозначно”. Також, безсумнівно, є категорія сімей, які вважають себе руськими, тому для них це прояв своєї ідентичності і відчуття своєї ексклюзивності”.
Люди похилого віку, звісно, не відчувають підліткового потягу до боротьби: ця категорія через музику намагається повернутися в минуле, згадати знайомі приємні відчуття. А також не бути прискіпливим у виборі музики за країною походження можуть люди будь-якого віку, які не вірять, що щось можна змінити своїми силами.
“Мовляв, є “великі” люди (політики, керівники держав), які все вирішують, а “маленькі”, як-от вони, ні на що не впливають. Тому для них взагалі є незрозумілою заборона на прослуховування такої музики, — впевнена пані Ольга. — Вони схильні уникати будь-якої відповідальності чи свідомої позиції у різних сферах життя, не тільки у музичній сфері. Просто музика для них є швидким способом отримати знайомі емоції. І вони готові робити що завгодно, аби знову їх відчути”.
Пенсіонери та люди з позицією “поза політики” будуть відчайдушно захищати своє право слухати російську музику навіть під час війни і щоденних атак. І хоча ця категорія зазвичай має дуже вузьке поле розвитку, навіть через нього варто спробувати достукатися.
“Тут варто зважити, чи є у вас ресурс шукати ключ до цих дверей. Ваші логічні аргументи, які працюють на свідомих людей, в цій категорії скоріше за все неможливо буде використати, бо вони закликають до відповідальності – того, що ці люди уникають все своє життя, — пояснює психологиня. — Якщо є бажання з ними говорити, потрібно приготуватися до тривалої терплячої розмови із пошуком «щілини» у їхній конструкції світосприйняття, через яку ви зможете донести свою думку”.
Для літніх людей, наприклад, може спрацювати порівняння зі співаками у Другій Світовій війні — чи бачили б вони нормальним співати німецькі пісні в окопах чи в окупації.
З підлітками, які слухають музику через протест, теж можна говорити, але варто приготуватися до тривалої розмови, яка має містити в собі багато дрібних фактів, на які підліток сам може спертися і скласти свою думку. Важливо, вважає спеціалістка, не починати цю розмову зі звинувачення, бо це викличе захисну реакцію.
До прикладу, можна спробувати розібрати текст пісні, яка викликає найбільшу огиду через відверто пропагандистські гасла. Теза за тезою, пояснюючи метафори чи якісь сталі вирази — з відповідями на питання для кого це, яке посилання несе, до яких дій може спонукати.
Економічний аспект
Але часто переконливим у спорах про музику, як не парадоксально, стає економічний фактор. Алгоритм монетизації на різних інтернет-платформах працює просто: чим більше користувачів залучено до каналу, тим більше грошей за це отримує власник. З цих немалих, до речі, коштів російський музикант платить податки в бюджет країни-агресора. І логічно, що частина цих коштів зараз в росії використовують для виготовлення ракет, забезпечення озброєнням військових — в цілому, для ведення війни. Кожного разу, коли хтось в Україні тицяє на канал умовного Тіматі чи Вікі Циганової, він додає кілька рублів на виробництво тієї ракети, яка наступного ранку прилетить на його місто.
Звісно, реєструвати канал можна не тільки в росії, що часто роблять росіяни, таким чином намагаючись уникнути оподаткування. Але це не має нас вводити в оману: так чи так, слухаючи російську музику, ми прямо фінансуємо війну.
“Бо справа не тільки у податках. Я вам наведу приклад Ніколая Баскова. Він публічно, не криючись, зізнається, що величезну кількість своїх грошей спрямовує на фінансування війни. Тобто він купує зброю за ті гроші, які він заробив співом, — каже Анна Вишнякова, яка у своєму дослідженні детально розбирала ці теми. — Також треба розуміти, що ці люди, збільшуючи натовп своїх фанатів на різних музичних платформах, зміцнюють власний авторитет та отримують можливість доносити цю пропаганду до ще більшої кількості людей”.
Щоб мимоволі не профінансувати безпілотник чи ракету, варто уважніше придивлятися до того, хто є власником каналу, на якому ви звикли слухати музику. Навіть якщо це радянська ретро-музика, виконавці якої давно померли і ніяк не дотичні до сучасної війни, власником таких записів можуть бути російські державні інформаційні агенції, телеканали чи просто громадяни зокрема країни-агресора, які можуть використовувати кошти з монетизації, які ви принесли їм під час прослуховування, використовувати на підтримку війни.
Будьте пильними — на жаль, ворог вміло користується навіть таким людським захопленням, як музика. Слухайте українське!