Як пережити тригерні річниці, не помножуючи біль?
Поради психолога для кожного з нас . Як пережити тригерні річниці, не помножуючи біль? 
Людина — істота, яка за природою своєю звикла до циклічності. Тож, ми схильні реагувати на дати, що мають символічність з того чи того приводу. На жаль, війна додає до нашого емоційного календаря річниці, які змушують щоразу проживати свій біль. Це можуть бути важливі та болючі втрати — рідного міста, дому, людей чи тварин. А також події, що травмують: день обстрілу, який торкнувся людину сильніше за інші, момент, коли востаннє закрили двері своєї квартири чи виїхали з окупації. Як допомогти собі в такі дні, пояснює психолог, гештальт-терапевт Анастасія Назаренко.
Чому так?
Наша психіка звикла до ритмів: день змінює ніч, осінь змінює літо тощо. Психологи використовують таке поняття як “цикл досвіду” — спочатку стається подія, потім ми її проживаємо, потім — відпускаємо. І це стосується не лише трагічних, але й радісних подій. Події з сильним емоційним зарядом фіксуються не лише у свідомій пам”яті, а й у несвідомих асоціаціях. Дата стає своєрідним “якорем”, котрий запускає переживання автоматично, навіть якщо ми про це не думаємо. Дослідження показують, що навіть коли ми не відстежуємо дату свідомо, тіло може реагувати — важкістю, сльозами, тривогою (або радістю і піднесенням, якщо ми говоримо про приємні дати). Все це відлуння минулого досвіду, який “оживає” в певний момент року.
Це добре чи погано?
Незавершений досвід завжди повертається. Якщо подія була надто важкою і не прожита до кінця, психіка час від часу повертає нас до неї, ніби шукаючи “допрожиття”, завершення. Будь яку подію потрібно прожити і відпустити, інакше дати будуть накопичуватись протягом життя і можуть його навіть “отруювати”, накшталт незагоєних гнійних ран на тілі.
З іншого боку, повернення до болючої події через символічну дату — механізм психіки, який дозволяє нам поступово інтегрувати травматичний досвід, і кожне коло проживання додає трохи більше прийняття. Отже, акцентування може бути як корисним, так і шкодити.
Чим це може бути корисним? Дає можливість повернутися до почуттів і поступово їх прожити; допомагає вшанувати пам’ять, створює відчуття зв’язку. І, врешті решт, дозволяє відпустити частину болю.
Коли це шкодить: коли кожна наступна річниця лиш глибше занурює людину у страждання, або, наприклад, коли память відчувається як примус, а не як особистий вибір.
Як підготувати себе?
Є кілька простих кроків, котрі допоможуть у річницю проживати, а не занурюватись у горе, біль та страждання.
Визнати. Сказати собі: так, цей день важкий. І у ньому я, скоріш за все, відчуватиму біль. Це допоможе зменшити напругу очікування.
Попросити про підтримку. Домовитись з близькою людиною, котра може побути в цей день поруч, знайти того, з ким ви зможете поговорити, помовчати, поплакати або згадати разом. Підтримка — це дуже важливо для подальшого прийняття.
Створити свій ритуал. Запалити свічки, сходити на могилу або пам’ятне місце, написати листа у минуле тощо. Погоротати фото міста, яке покинули, або, навпаки, пройтися новим, відшукуючи схожі місця. Купувати у цей день щось, з чим пов’язані теплі спогади про втрачене або втрачених: кухлик, схожий на той, що був вдома, або квіти, що любила мама, якої вже немає. Це дає необхідну структуру.
Подбати про себе. Запланувати навколо дати щось тепле: зустріч, прогулянку, відпочинок.
Прислухатись до тіла. Плакати, якщо хочеться. Але не тому що так заведено! Кричати, співати пісні, які є значущими. Бігати, плавати, якщо є така потреба!
Чи варто боятися моментів посилення горя?
Ні, не варто. Посилення смутку в такі дні абсолютно нормальне. Це не означає, що ви “застрягли”. Навпаки — психіка продовжує працювати над інтеграцією (проживанням і прийняттям) втрати.
Страх посилює напругу. А якщо прийняти, що у ці дні вам буде важче, ніж у будь-які інші, хвиля смутку проходить легше.
Якщо ж смуток і біль стає нестерпним і забирає сили на довгий час, варто звернутись по допомогу до фахівця (психотерапевта або психіатра).
Річниці — це маячки нашої пам’яті. Вони не вороги, а нагадування: ми жили, любили, втрачали, змогли вижити та пережити. Так психіка допомагає нам зберегти зв’язок з минулим і водночас поступово відпускати біль. І чим більше ми дозволяємо собі відчувати, тим більше в нас з’являється сил жити далі.