Як українські вчителі продовжують навчати дітей, які опинилися в окупації
З початком повномасштабного вторгнення частина навчальних закладів з територій, що були окуповані, релокувалися в інші регіони. Більшість продовжують практику онлайн навчання, надаючи послуги школярам, які виїхали у різні області чи закордон або залишилися в умовах окупації. Вчителька історії зголосилася розповісти Донбас СОС, про що на заняттях її запитують учні, які змушені в тамтешніх школах слухати російську пропаганду. А також, чому важливо не закривати такі навчальні заклади, які є потужним зв’язком з молоддю в окупації.
З міркування безпеки учнів, що навчаються в окупації, ми не вказуємо населений пункт, школу та справжнє ім’я вчительки.
Історія пояснює сьогодення
Пані Катерина працює в школі вже 21 рік. Каже, її предмет, хоч і про минуле, але насправді більше за інші може пояснити дітям, що відбувається навколо. Особливо, коли йдеться про переламні моменти в їхньому житті та в житті країни.
«На мій погляд, розуміння історичних процесів допомагає орієнтуватися, на якому боці правда. На уроках ми зі старшокласниками часто дискутували про справедливість, причини поразок чи перемоги у різні історичні моменти, — згадує жінка. – Бо я вважаю, що просто прочитати та переказати параграф – згаяний час. Важливо знайти в історичному минулому те, що допоможе тобі зрозуміти сьогодення».
У лютому 2022 року тему ймовірності великої війни, звісно, теж обговорювали. Вчителька відчувала тривогу учнів навіть через екран – на той момент школа також працювала дистанційно. І багато з них питали вчительку, що робити, якщо все ж почнеться. А вона не мала єдиної відповіді, хоча навряд чи на це питання взагалі існує правильна відповідь…
«У перший день мені написав один з учнів: мабуть, людство погано вчило історію, — згадує вчителька. – І я була змушена з ним погодитися»…
Вчитися в українській школі – це громадянська позиція
Більшість учнів, в яких пані Катерина викладала, разом з родинами виїхали в інші регіони України. Певний час з багатьма не було зв’язку, але як тільки школа поновила навчання, вдалося побачити повну картину. Деякі продовжували навчатися навіть з-закордону, а хтось відізвався з рідного міста, бо родина з різних причин вирішила не виїжджати.
«Це був дуже важкий період, коли ми намагалися налагодити навчання у тих умовах, які були. Діти, що виїхали в інші країни, були зобов’язані там ходити до школи, щоб адаптуватися. Але вони не кидали навчання в українській школі, бо більшість сподівалася, що скоро повернуться. Щоб хоч якось зменшити подвійне навантаження, ми пропонували для них особливий графік, записували пояснення тем, які вони могли передивитися у зручний час, — каже пані Катерина. – Для тих, хто опинився в окупації, все виявилося ще складніше».
Розуміючи важливість впливу на молодь, окупанти одразу почали впроваджувати російську систему освіти, перевчали викладачів, які зголосилися там працювати, завозили російських вчителів. А головне – примусово змушували батьків віддавати дітей до тих шкіл, попри те, що вони навчалися онлайн в українських.
«І це було не просто «примусово» — це були справжні ультиматуми. Я багато спілкувалася з батьками учнів, які залишилися там. Їх змушували терміново відмовитися від навчання у своїх школах, і віддавати дітей у новостворені. У випадку відмови родина вважалась неблагонадійною, бо буцімто відмовляє дитині в освіті, і дітей могли вилучити та відправити до росії», — каже пані Катерина.
Рішення продовжувати навчання в таких умовах в українських школах пані Катерина вважає справжньою громадянською позицією – як батьків, так і учнів…
Розкажіть нам про Україну
Щоб не наражати на небезпеку дітей, які продовжують вчитися онлайн з окупації в релокованих школах, пані Катерина не розповідає про алгоритм, за яким вона проводить свої заняття. Уся інформація про цих учнів максимально утаємничена, і, на жаль, довелося пожертвувати живим спілкуванням з однолітками під час занять.
«Але дискусії навколо минулого та сучасності у нас продовжуються, просто вони перейшли трошки на інший рівень. І, знаєте, мені здається, що збільшилася глибина розуміння процесів серед тих, хто переживає війну, евакуацію, еміграцію чи окупацію на власному прикладі. Шкода, що це дістається їм такою ціною», — каже жінка.
Підлітки, які за своєю природою, категоричні та прямолінійні, змушені приховувати свою позицію та думки. Змушені терпіти «уроки мужєства», на які окупанти приводять військових, що вбивали українців. І щоб опиратися пропаганді, цим дітям дуже потрібна підтримка українських вчителів, які залишаються чи не єдиним міцним зв’язком молоді з Батьківщиною.
«Кожний факт, кожні формула чи правило, які вони дізнаються саме від нас – це вже боротьба. Це не тільки про якісь знання, це й про довіру у момент, коли все йде шкереберть. І цим ніяк не можна нехтувати, — каже вчителька. – Вони питають про Україну. Зіставляють факти в історії, сперечаються, сподіваються. І продовжують жити в українському контексті – попри всі зусилля пропаганди. Ми маємо зберегти цей зв’язок, бо це важливо для майбутнього всієї України».