Телефонуючи на нашу Гарячу лінію, люди часто нарікають на несправедливість або недосконалість того чи іншого закону: мовляв, невже немає виходу, якщо якийсь нюанс законодавці не врахували? І не розуміють, як саме правозахисники можуть вплинути на ситуацію, якщо одразу не надають потрібної відповіді. Але адвокація — ця непомітна, на перший погляд, діяльність, на справді допомагає не одиницям, а сотням тисяч людей. І кожний дзвінок на Гарячу лінію – це крок до мети.
Провідний юрист з аналітики законодавства Наталя Юрлова прийшла працювати у «Донбас СОС» ще у 2017 році. Під час співбесіди на питання, чому вирішила перейти з державної служби у громадський сектор, відповіла: хочу допомагати людям. У відвертому інтерв’ю юристка розповіла, як адвокація громадських організацій допомагає не тільки виявити прогалини у законах та постановах, а й змінити ситуацію, і чому чиновники часто не помічають того, що бачать правозахисники.
— Пані Наталя, з чого ви починали свою правозахисну діяльність в організації?
— Працювала юристом Гарячої лінії: безпосередньо спілкувалася з людьми, відповідала на їх питання. Саме під час цієї роботи помічаєш недоліки законодавчого регулювання, бачиш простір для покращення. Почувши проблеми людей на Гарячій лінії, разом з колегами ми доносили їх до державних органів, народних депутатах, ходили на засідання комітетів Верховної Ради України, щоб посприяти їх розв’язанню.
— А чому саме громадські організації важливі у цій ланці? У міністерствах також працює штат юристів, які мали б передбачати та розв’язувати усі питання?
— Громадські організації не втручаються в законодавчий процес — у прямому сенсі цього слова. Вони адвокатують. Тобто, говорять про наявні проблеми і пропонують варіанти розв’язання.
Саме правозахисні громадські організації не бояться висвітлювати ці проблеми. Бо це і є сенс нашої роботи. Якщо порівнювати нас з державними органами, то у них набагато більше бюрократії та відсутність прямого контакту з людьми. У кращому випадку фіксується звернення людини, питання розглядається в порядку повноважень і людина отримує формальну відписку: так, відповідно до законодавства такого не передбачено.
На відміну від державного органу, ми першими бачимо проблему, можемо описати її на належному рівні, розуміємо, як можна покращити. Відповідно, надаємо пропозицію на різні рівні.
— А про які проблеми йдеться, коли ми кажемо про вашу адвокаційну діяльність?
-Звичайно, тут важливо, щоб це була не одна історія, не індивідуальна проблема однієї людини, а системність. Бо саме системність нам показує: дійсно, тут є прогалина в законодавчому регулюванні або правова суперечність. Бо закони та підзаконні акти можуть розроблятися різними міністерствами й часто буває, що у деяких моментах вони суперечать один одному. Відповідно, якщо ми чуємо від людей про таку системну проблему, починаємо працювати. Хоча у деяких випадках це може бути й два дзвінки, але ми вивчаємо законодавство і бачимо, що щось дійсно не працює. І це привід почати комунікацію з відповідним центральним органом виконавчої влади.
— А якщо це стосується, наприклад, помилки прочитання закону на місцевих рівнях? Як ви з цим працюєте?
— У більшості випадків, це робота юристів Гарячої лінії і вторинної правової допомоги. Якщо люди кажуть про неправильне трактування норм закону, це проблема правозастосування, а не питання внесення змін до постанови чи до закону. Тоді юристи допомагають людині аргументовано написати скаргу, на той чи той орган, який неправильно застосовує положення. Зазвичай вдається розв’язати проблему на цьому рівні.
Але якщо ми бачимо, що однакові помилки правозастосування фіксуються в різних містах та регіонах, тут вже звертаємося, до прикладу, у Міністерство соціальної політики – про необхідність надати роз’яснення на регіональним органам. У більшості випадків це допомагає.
Інша справа, коли розв’язати проблему не можна внесенням змін чи роз’ясненням. Наприклад, зараз одна з актуальних проблем — це повернення надмірно виплаченої допомоги на проживання. Тут потрібно вивчати конкретну ситуацію людини, щоб зрозуміти, як допомогти. Це вже робота наших юристів вторинної правової допомоги.
А які способи адвокації ви використовуєте?
— Різні – у різний час. Колись були мітинги за права ВПО на виборах, робота у робочих групах, комунікація з міжнародними організаціями — коли не виходить достукатися напряму до держави, ми говоримо про наявні проблеми міжнародним партнерам, які озвучують їх вже на своєму рівні. Звісно, постійна актуалізація через ЗМІ, щоб говорити про проблему на загал. Зараз постійно беремо участь у засіданнях Координаційного штабу, пишемо аналітичні довідки, фіксуємо історії людей, разом з колегами проводимо пресконференції.
— А можна приклади, коли за допомогою адвокації правозахисників вдалося змінити життя переселенців або людей, які постраждали від війни?
— Багато організацій працювало ще з 2016 року над покращенням алгоритму отримання пенсій внутрішньо переміщеними особами та жителями тимчасово окупованих територій. Було багато питань до законодавства з цього приводу, але після початку повномасштабного вторгнення стала більше очевидна дискримінація пенсіонерів-переселенців першої хвилі — до 2022 року. Робота була досить активною, але тривалий період це не давало результату, або давало лише точково.
Пам’ятаю, як, наприклад, на початку повномасштабного вторгнення агресор знищив поліграфічний комбінат і не було можливості видавати електронні пенсійні посвідчення, які, згідно з Постановою 637 пенсіонери- ВПО першої хвилі зобов’язані були мати. І, звісно, виникало питання: як, якщо ніде їх друкувати? Ми активно адвокатували це питання, на підставі цього внесли зміни, що дозволило людям мати звичайні пенсійні посвідчення.
А 20 березня 2025 року нарешті набрала чинність постанова Уряду, яка фіксує нові правила виплати пенсії, незалежно від дати переміщення. Тобто тепер важливо, де люди перебувають: це підконтрольна територія, окуповані території або інші країни. Але усі переселенці тепер мають однакові права — і ті, хто став на облік до 2022 року, і ті, хто був змушений переїхати після початку повномасштабного вторгнення. Бо перші до цього зобов’язані були проходити періодичну ідентифікацію та були прив’язані лише до одного банку. І це дискримінувало їх, тому що до пенсіонерів-переселенців другої хвилі, які вперше перемістилися після повномасштабного вторгнення, таких умов не ставилось. Нарешті нас почули.
Ще яскравий кейс – це допомога на проживання. Зокрема, коли була необхідність розширити категорії, надати можливість отримувати таку допомогу переселенцям, які перемістились з 2014 року і не інтегрувалися в громаду. Їм це було необхідно: наприклад, сім’ї переселенців з пенсією до 5000 гривень ніяк не можуть навіть за 10 років накопичити собі на житло.
Ми також комунікували щодо категорій, які потребують додаткової допомоги: наприклад, ті, хто лікується від онкології, сім’ї, які мають дітей із тяжкими захворюваннями, студенти.
Працювали ми також і зі стратегією по житлу для переселенців. Кожен тиждень було по два-три засідання робочої групи. Але через ліквідацію Міністерства реінтеграції, на жаль, ця тема поки що на павзі. Сподіваюсь, ми продовжимо адвокатувати це питання.
А всі ці теми та історії ми спочатку чуємо на Гарячій лінії. Тому – телефонуйте, розповідайте, ми готові слухати та допомагати.