“Коли Пенсійний фонд почне виконувати судові рішення? Чому моя мати вже 6 років не може отримати свою пенсію? Чому Пенсійний фонд обмежує виплати успадкованої пенсії трьома роками до моменту звернення спадкоємця?” Ці та інші подібні питання ми чуємо на нашій Гарячій лінії кожен день. Пенсіонери з числа ВПО, які телефонують на нашу Гарячу лінію, часто також цікавляться: чи можу я отримати компенсацію в суді за порушення моїх прав Пенсійним фондом України?
Відповідь: так, якщо пощастить, але невелику.
- Які нормативно-правові акти регулюють питання компенсації моральної шкоди?
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Крім цього, відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, між іншим, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.
Відповідно до ст. 1173 ЦКУ, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
- Як ставляться суди до позовів про компенсацію моральної шкоди пенсіонерам з числа внутрішньо переміщених осіб, завданої діями ПФУ?
На підставі аналізу рішень, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, можна дійти висновку, що найбільш популярними у судів є дві стратегії: відмова або задоволення вимоги про моральну шкоду у розмірі не більше 5000 грн, незалежно від суми, яка була заявлена позивачем. З цього приводу у Реєстрі можна знайти більше 1000 рішень першої інстанції, більше сотні постанов апеляційної інстанції та мінімум два десятки постанов касаційної інстанції.
Відповідні справи розглядаються як у рамках адміністративного судочинства (тут вимога про компенсацію матеріальної та / або моральної шкоди заявляється як одна з вимог у позові), так у рамках цивільного судочинства (де ця вимога є підставою для окремого позову). Але загалом, мотивувальні частини рішень судів не відрізняються суттєво в залежності від форми судочинства.
- Вимогу задовольнити: приклади рішень
Почнемо з останніх рішень найвищої судової інстанції. Нещодавно, 14 квітня 2020 року, Верховний суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв Постанову у справі № 265/6121/18. Позивачі у цій справі у 2015 році змінили місце реєстрації як внутрішньо переміщені особи та внаслідок цього у 2015-2016 роках не отримали пенсію протягом декількох місяців. Вони намагалися стягнути заборгованість у судовому порядку, але рішення суду не було виконано. Позивач заявив вимогу про компенсацію матеріальної та моральної шкоди; в якості компенсації моральної шкоди він запросив 1 000 000 грн.
Справа розглядалася у порядку цивільного провадження. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, але Донецький апеляційний суд призначив позивачу відшкодування у розмірі 5000 гривен.
“Врахувавши обставини справи, ступінь вини відповідача, статтю 23 ЦК України, колегія суддів зробила висновок, що 5 000 грн буде достатньою і розумною компенсацією моральної шкоди (тут і далі підкреслено нами. — ДSOS). Завдана позивачу моральна шкода має бути відшкодована винною особою — боржником (управлінням Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області).”
Обидві сторони подали касаційні скарги. Верховний суд відмовив у задоволенні цих скарг та залишив постанову Апеляційного суду без змін.
Верховний Суд у мотивувальній частині послався на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, де вказується, між іншим:
“Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення».
Позивач у цій справі не був ВПО, заборгованість по пенсії виникла у його випадку на інших підставах, але це рішення можна застосовувати в тому числі у справах, які стосуються невиплат на підставі відсутності окремого порядку.
Більш детально практику ЄСПЛ з цього приводу розкрив Восьмий апеляційний суд у своїй постанові по справі № 440/356/17 від 13.03.2019 (ця справа двічі побувала у Верховному Суді; останнього разу ухвалами ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.04. та 24.04.2019 постанова Восьмого апеляційного суду була залишена без змін; позивачеві суд присудив ці ж самі 5000 грн).
“Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди; тобто в разі порушення майнових або цивільних прав середня, нормально реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Так, рішенням від 27.07.2004 р. у справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції повинна містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами чи свідоцтвами, «без наявності яких [Суд] може відхилити вимогу повністю або частково». Суд не розглядав питання щодо матеріальної шкоди, оскільки заявник не обґрунтовував таку шкоду. Проте Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний. Об’єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд на відшкодування моральної шкоди присудив заявнику компенсацію меншу за ту, що була ним заявлена, проте об’єктивно визначив суму до стягнення з урахуванням розумності, виваженості та справедливості.
Зважаючи на очевидний характер протиправності бездіяльності пенсійного органу, тривалий характер порушення, суд дійшов висновку про безумовну наявність факту душевних переживань у позивача, а отже і заподіяння йому моральної шкоди внаслідок порушення відповідачем його прав, а також права позивача на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень…
У рішенні в справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (пункт 37 рішення, скарга № 42255/04) від 01.07.2010 ЄСПЛ зазначив: «Суд нагадує свою незмінну позицію про те, що заявнику не може бути пред’явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс», тому позивачу не може бути пред’явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника розмір моральної шкоди має визначатися судом в межах справедливого розгляду конкретної справи.”
Аналогічні рішення (сплатити 5000 грн за моральну шкоду) були прийняті нещодавно, наприклад, Донецьким апеляційним судом (Постанова від 27 лютого 2020 року по справі № 220/81/19 в рамках цивільного провадження), Окружним адміністративним судом м. Києва (рішення у справах № 826/15107/18 від 29.07.2019, від 01.07.2019 по справі № 640/282/19, які набули законної сили) та інших справах, незалежно від того, яку суму вимагали в якості компенсації позивачі.
Тому, якщо звертаєтесь до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди — можете посилатися на практику ЄСПЛ та на наведені вище судові рішення.
- Факт протиправної поведінки не свідчить про завдання моральної шкоди: обґрунтування судових відмов
Слід зазначити, що у переважній кількості випадків як адміністративні, так місцеві суди наразі все ж таки відмовляють у задоволенні вимоги про компенсацію моральної шкоди. При цьому основне джерело права, на яке вони посилаються для обґрунтування свого рішення — це Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, в якій, між іншим, йдеться про наступне:
Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
На підставі цієї норми суди часто доходять до висновку, що сам факт “бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди” — цитата з рішення від 30.03.2020 (Запорізький окружний адміністративний суд, рішення по справі № 280/6128/19).
Необхідно зазначити, що Постанова Пленуму ВС України від 31 березня 1995 року № 4 є чинною, але положення, що стосуються відшкодування, базуються на радянських цивільному та цивільно-процесуальному кодексі, які вже давно втратили чинність (передусім йдеться про ст. 440-1 ЦК Української РСР). При цьому, навіть згідно п. 10-1 Постанови, у позовах про відшкодування на підставі ст. 56 Конституції України можна застосовувати не лише ст. 440-1 ЦК УРСР, але й інше законодавство. Тому радимо про всякий випадок у своєму позові вказувати, чому вказане положення не є підставою для відмови Вам у відшкодуванні.
На жаль, норми цієї Постанови застосовував у тому числі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: наприклад, у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14. Подібні рішення виносять не лише адміністративні суди (справа № 300/1968/19, № 520/3491/2020 та ін.), але і місцеві в рамках цивільного судочинства (Рубіжанський міський суд, Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя та ін.).
При цьому, якщо суди апеляційної інстанції відмовляють у задоволенні вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди, касаційна інстанція такі рішення вже не переглядає. Прикладами можуть бути постанови Верховного суду від 02 жовтня 2019 року у справі №233/5801/16-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 805/2988/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 233/5792/16-а, від 13 лютого 2018 року у справі № 234/11095/17.
Суди у відмовах часто посилаються на перші два пункти ч. 2 ст. 1167 ЦКУ, де наведений перелік випадків, коли має відшкодовуватися шкода, завдана органом державної влади, при цьому забуваючи про пункт 3-й цієї частини: “в інших випадках, встановлених законом”. Ця практика не відповідає вже згаданій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), де вказується, між іншим:
«Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України)”
Зверніть увагу! Суди неодноразово зазначали, що в якості відповідача при відшкодуванні моральної шкоди необхідно залучати не лише територіальне управління Пенсійного фонду України, але й відповідний територіальний орган Державної казначейської служби України (див. наприклад Постанову Верховного суду від 15 травня 2019 року у справі № 709/1751/17-ц).
Таким чином, суди можуть присудити пенсіонеру компенсацію моральної шкоди за порушення з боку ПФУ. Але чи достатньою є сума 5000 грн як компенсація за зіпсовані Пенсійним фондом нерви? Насправді, ми сподіваємося, що одного разу порушення прав людини з боку державного органу буде коштувати дорожче. З іншого боку, якщо присудити 5000 грн кожному пенсіонеру, якому ПФУ заборгував виплати — це була б не маленька сума для державного бюджету.
Тому в черговий раз хочемо звернути увагу керівництва Пенсійного фонду України та Міністерства соціальної політики на проблему виплат пенсіонерам — внутрішньо переміщеним особам. Якщо людям просто припинити платити — борги нікуди не зникнуть.
P.S. Щоб трошки підняти настрій читачів, наведемо мотивувальну частину рішення судді ОАСК про задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди по справі № 826/15107/18 від 29.07.2019:
“У даному випадку, на тверде переконання суду, [наявне] позбавлення позивачів єдиного джерела існування, при цьому — систематичне, не дивлячись на вже існуючу низку судових рішень, якими неодноразово встановлювалось неправомірність дій відповідача як пенсійного органу щодо припинення виплати пенсій з підстав, не передбачених Законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та «;Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Безперечно позбавлення пенсії позивачів у спосіб не передбачений законодавством, є знущанням над людиною похилого віку, приниженням її гідності та людської особистості, суспільної значимості людини, є дискримінацією по відношенню до інших пенсіонерів за ознакою місця проживання, що вказує на різне поводження, що у сукупності вочевидь, природно призводить до розпачу людини, душевних страждань, які пов`язані із усвідомленням доведення людини похилого віку по суті до стану жебракування, усвідомленням непотрібності людини у суспільстві, стану безвиході у взаємовідносинах з державним органом, який своїми діями не тільки усвідомлено та вочевидь порушує права позивача, але й підриває авторитет Держави, яка у Конституції України, як соціальному договорі, задекларувала те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).
Таким чином, за встановлених судом обставин, беручи також до уваги наявність очевидних порушень права позивачів на отримання пенсії, як єдиного доходу, наявну очевидну вину відповідача у позбавленні позивачів джерела існування (пенсії), суд приходить до висновку, що позивачі мають право на відшкодування їм моральної шкоди з урахуванням характеру правовідносин сторін, обставин справи та засад розумності і справедливості.”
Дане рішення суду набрало законної сили, оскільки ПФУ, як це зазвичай буває, не сплатив судовий збір за його апеляційний перегляд. Але розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням засад розумності та справедливості, як завжди, дорівнював лише 5000 грн.
________________________
Ця публікація була створена за підтримки Швейцарії. Відповідальність за зміст цієї публікації несе виключно авторській колектив ГО «Донбас СОС». Точка зору автора не обов’язково відображає точку зору донора.