Говорячи про правосуддя в умовах збройного конфлікту в Україні, варто зауважити, що національне законодавство не було готове до тих викликів, з якими йому необхідно справлятися. У першу чергу мова йде про ті злочини, які були вчинені та продовжують вчинятися, починаючи з 2014 р. на території України.
Норми Кримінального кодексу України містять лише кілька складів злочинів, які можуть застосовуватися до фактів, вчинених на сході України у контексті збройного конфлікту. Це, зокрема:
- стаття 437 — планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни;
- стаття 438 — порушення законів та звичаїв війни, а саме жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.
Також, розділ ХХ Кримінального кодексу України містить ряд складів міжнародних злочинів, таких як геноцид (стаття 442), незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала (стаття 445). Але навіть ці статті не відповідають положенням міжнародного кримінального права. Римський статут на правах найбільш повного зібрання міжнародних злочинів виділяє чотири категорії найтяжчих діянь, які можуть вчинятися у світі: злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Реалії України змусили більш детально поглянути на склади злочинів у таких категоріях, як злочини проти людяності та воєнні злочини, відповідників яким практично не знайшлось у національному кримінальному законодавстві.
Злочини, які вчиняються як на сході України, так і у Криму потребують особливої уваги з точки зору притягнення злочинців до відповідальності. За міжнародним правом воєнні злочини та злочини проти людяності не мають строків давності, тобто не важливо скільки років може пройти, особа все одно має предстати перед правосуддям. Що фактично і було доведено після Другої світової війни у справах, які продовжують розглядатися навіть зараз. Такого не може гарантувати розгляд цих діянь як терористичних актів, що роблять наші правоохоронні органи. Крім того, які б надії не покладала Україна на роботу Міжнародного кримінального суду по розгляду ситуації на сході, все одно, основна робота залишиться саме для національного правосуддя, оскільки МКС не розслідуватиме абсолютно всі вчинені діяння та здійснюватиме переслідування лише щодо виконавців злочинів, які знаходяться на вершині ієрархії.
20 грудня 2018 р. у Верховній раді України було зареєстровано проект закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права” під № 9438, який саме дає можливість усунути ці прогалини у національному законодавстві. Як зазначено у пояснювальній записці до тексту законопроекту, його положення умовно можна розділити на кілька блоків:
- положення щодо автономного режиму регламентації кримінальної відповідальності за злочини агресії, геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини;
- положення, які передбачають структурні зміни законодавства України про кримінальну відповідальність, які випливають із попередньої групи;
- положення, спрямовані на вдосконалення правового режиму кримінальної відповідальності за катування.
А саме, законопроект пропонує запровадити такі нові для українського законодавства склади злочинів, як:
- злочини проти людяності — обернення у рабство або торгівлі людьми; незаконної депортації або насильницького переміщення населення; будь-якого здійснюваного в жорсткій формі позбавлення фізичної свободи на порушення основоположних норм міжнародного права; катування; зґвалтування, обернення в сексуальне рабство, примушування до заняття проституцією, примусової вагітності, примусової стерилізації або будь-яких інших подібних за тяжкістю форм сексуального насильства; переслідування будь-якої ідентифікованої групи або спільноти з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, ґендерних чи інших мотивів, які загальновизнані неприпустимими відповідно до міжнародного права; насильницького зникнення людей; апартеїду; інших умисних нелюдських діянь подібного характеру, які супроводжуються заподіянням сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень чи серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю; вбивства; винищення;
- воєнні злочини проти осіб, правосуддя, власності, гуманітарних операцій та використання символів, рухомих та нерухомих цінностей, будівель та центрів, що перебувають під захистом згідно з міжнародним гуманітарним правом, щодо застосування заборонених методів та засобів ведення війни.
Та додати новий розділ у Кримінальний кодекс України, який окремо визначатиме ряд злочинів проти міжнародного правопорядку (наприклад, піратство, застосування зброї масового знищення та інші), які вже передбачені чинним розділом ХХ кодексу з метою його структурування.
Правозахисними організаціями, провідними науковцями та міжнародними експертами була проведена грунтовна та важлива робота з підготовки тексту даного законопроекту та його подальшого просування. Її результатом стала реєстрація законопроекту як такого, що було подано Кабінетом міністрів України. Та 6 червня 2019 р. Верховна рада України ухвалила текст у першому читанні. Наразі профільний парламентський Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності готує проект до другого читання. Дуже сподіваємось, що законопроект буде ухвалено найближчим часом та під час його подальшого слухання текст не буде кардинально змінено.
Також нагадаємо, що Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду продовжує попереднє вивчення ситуації в Україні. І в контексті ситуації на сході виділяє на такі можливі кваліфікації вчинених діянь: порушення під час ведення бойових дій, віроломне вбивство, вбивства, тортури та жорстоке поводження у місцях несвободи, сексуальні та гендерні злочини, використання дітей-солдатів. Кожен із фактів, на яких було наголошено Офісом, має бути, в першу чергу, належно розслідуваний на національному рівні. Тобто, не дивлячись на роботу Міжнародного кримінального суду щодо аналізу ситуації в Україні, найбільша відповідальність за здійснення правосуддя лежить саме на Україні, її правоохоронній і судовій системі. Тому з кожним роком триваючого збройного конфлікту на території нашої держави, питання якісного законодавства у відповідності до міжнародних норм набуває все більшого значення.
Стаття підготовлена в рамках проекту «Комплексна підтримка цивільного населення, яке постраждало у результаті конфлікту на сході України», що впроваджується ГО «Донбас СОС» за фінансової підтримки Швейцарської агенції розвитку та співробітництва (SDC). Інформація та погляди, викладені в даній інфографіці є думкою автора (-ів) і не обов’язково відображають офіційну позицію SDC.