Як лікуються пенсіонери, що живуть в окупації вже понад 10 років
Літні люди найважче відриваються від звичного місця проживання: коріння, яким вони проросли у рідну землю, відчувається важливою силою, що тримає у житті. І ця особливість людської психіки проявляється всюди: людей поважного віку на евакуацію через війну чи стихійне лихо важко вмовити у всіх регіонах та навіть країнах. Старенькі прагнуть попри все залишатися у власній оселі, на рідній землі, біля могил близьких. Багатьох не переконують ні благання рідних, ні небезпека, що наближається, ні зміни, до яких треба буде пристосовуватися.
Ми поговорили з Галиною (ім’я змінено) — мешканкою невеликого шахтарського містечка, яка вже понад десять років живе в окупації. Вона, як і більшість людей похилого віку, потребує підтримки здоров’я, тому про ці аспекти життя знає набагато більше, ніж про інші зміни у суспільстві. Ми вважаємо, що ці свідчення важливі для розуміння процесів, що відбуваються на території, де залишаються українські громадяни. А також для формування адекватної політики щодо підтримки та реінтеграції людей з досвідом окупації. Тому публікуємо пряму мову — без коментарів чи пояснень.
“Ми вас не знаємо!”
— Якщо казати за лікарів, то у нас вже давно немає тих, які були раніше. Більшість з них виїхали — або в Росію, або на вільну частину України. А тут залишились такі самі пенсіонери, як-от я. Багато тих, що я знала, поїхали, як пішов цей коронавірус.
Періодично з’являються приїжджі вузькі спеціалісти. З ними у нас взагалі погано. Чула, їх називають самарцями. Хоча, хтось каже з Пітера чи Ростова. Мовляв, у відрядження їх посилають, за хороші гроші. Люди думають, що вони їх будуть лікувати, але здається, вони самі людей бояться, бо не знають про нас нічого. Знаєте, як у нас було? Ми знаємо лікарів, вони багато років знають всі наші хвороби та особливості, що написано в наших медичних картках. А ці так і кажуть: “Як я можу щось вам сказати? Мені треба вашу картку вивчити, а для цього потрібен час. А я приїхав на тиждень. Не розумію, чого ви до нас тут в чергах сидите? Ми вас не знаємо”. До речі, сусідка казала, що люди спочатку кинулися до тих лікарів, черги були страшні — її знайома влітку навіть померла там, не дочекавшись своєї черги. Так, багато людей було, бо сподівалися нарешті потрапити до фахівців. А вони — “ми вас не знаємо”…
“Платять, щоб задобріть”
— Але я вам скажу так: ті, хто залишився тут і працює в лікарні чи у школі, отримують високі зарплати. А також пенсіонери, які прийшли на російську пенсію. Хто залишився на тій “днр-івській допомозі”, яка йшла з росії, не велику пенсію отримують, бо то ж вважається “допомога”. Тому російські паспорти й беруть, бо російську пенсію без тих паспортів не призначать. В мене знайома є, у якій син живе “у приймах” у батьків дружини у Підмосков’ї. Знаєте, що цікаво: пенсія у них менша, ніж у цієї моєї знайомої тут. Ви не уявляєте, як вони там нас ненавидять! Зі свахою своєю взагалі не спілкуються, як і вона з ними. Вони зятю сичать: чому тим вашим донбасцям так багато платять, це ж наші гроші, ми ж біля столиці живемо! Мовляв, нічого, це вам на перший час, щоб задобріть! Це вам, кажуть, спеціально дають, а потім заберуть у вас ці гроші. От і мені здається, що вони роблять це спеціально, підкупити, отримати таку лояльність.
І я вже чула, що почалися проблеми: “днр-івський” пенсійний відмовляє тим, хто має російські паспорти, а там переоформити не завжди легко. Та й вже шепочуться баби: то тій менше нарахували, то тому який місяць менше приходить. Але я, чесно, не знаю, бо не отримую російську пенсію і не брала російський паспорт.
“Ліки та паспорти тільки російські!”
— Ліки дорожчають чи не щомісяця. А ще зникають ті, до яких вже звикли. Я довго користувалася одними ліками проти високого тиску, а на початку цього року вони зникли. Кажуть, більше таких не возитимуть. Виробник — Німеччина. Для підшлункової я приймала ліки, теж вже немає таких — зникли. В аптеках пропонують аналоги — російські. А я не хочу брати їх, прошу шукати, що є від європейських країн.
Ті, які мають російський паспорт, оформлюють “СНИЛС”. Це типу медичне страхування, за наявності якого можна безплатно лікуватися. Моя знайома розповідала, що їй треба було багато ліків для крапельниці, коли потрапила в лікарню. А на папірці їй написали купити тільки щось простеньке, щось у них не було, бо закінчилось. Вона питає: “А ті ліки?”. Їй кажуть: “А це буде вам безплатно”. А у кого немає цього страхування (тобто, хто не бере російський паспорт), лікуватися доводиться власним коштом.
У нас є ще достатньо тих, хто має тільки українські паспорти. Але важко, бо треба ж лікуватися, на щось жити. Якщо людина працює, то дуже неоднозначно натякають, що треба брати паспорт. Знаю одну жінку, яка прямо казала: маю право не брати! Бо є ж стаття 12 Конституції російської, де написано, що всі документи зокрема українські паспорти в росії визнаються. Мені ця знайома перекинула цей документ, я його скопіювала і залишила собі. Про всяк випадок…
Бо все це якесь нелогічне коло. От дивіться, з нового року всі ті “днр-івські” паспорти недійсні. Люди ж платили за них гроші, а тепер він їм не потрібен. Можна тільки у туалеті повісить його і все, кажуть. Мені це смішно стало — так бігали за цим папірцем…
“Ремонтують, але лікують здебільше військових”
— Знайома захворіла на онко, то робила операцію десь у Пітері. Хтось їде в Ростов. Деякі їдуть у Донецьк, але там зараз й сучасної апаратури, як раніше, кажуть, немає. Не знаю, куди вона поділася, може, й самі ці “самарці” й вивезли до росії. Та я вам скажу, небезпечно їхати у той Донецьк. Стріляють. Тому якщо дуже треба, то їдуть кудись у російські лікарні. Місцеві лікарі їздять на підвищення кваліфікації не у Донецьку, як раніше було, а теж кудись до росії. Бо Донецьк вже як глуха провінція.
У нас лікарня і поліклініка працює, я навіть бачила, що ремонт там робили. Швидкі їздять по викликах, я з вікна бачу. Та у мене знайомий працює на Швидкій, каже — виїжджають. Хоча, може, у комендантську годину й не можна, я не дізнавалася. Чи працює у нас пологовий, я не знаю. Але точно було, що там лікували інших, ну ви розумієте, то народжувати возили в інше місто. Як зараз, не можу сказати, але військових у наших лікарнях дуже багато. Інколи, буває, просто немає вільних місць. Не можу сказати точно скільки, але те, що бачила, то бачила: багато їх не наші, росіяни.