Після виїзду з тимчасово окупованої території багато українців прагнуть підтвердити освіту, здобуту в окупації. Для когось це можливість продовжити навчання, для когось — працювати за спеціальністю чи будувати професійне майбутнє в Україні. Проте на практиці шлях до підтвердження диплома часто виявляється значно складнішим, ніж можна було б очікувати.
Ми поспілкувалися з молодою людиною, яка зараз проходить цю процедуру. З міркувань безпеки ми не називаємо його ім’я та не зазначаємо заклад освіти.
Після виїзду з тимчасово окупованої території у 2023 році співрозмовник вирішив не чекати змін і вступив до українського закладу освіти. Водночас він уважно стежив за появою механізму підтвердження дипломів, отриманих в окупації.
Я два роки чекав, поки ця процедура реально запрацює. Паралельно навчався в українському університеті, бо не знав, чи буде вона взагалі працювати, — розповідає він.
Однак уже на першому етапі з’ясувалося, що знайти зрозумілу інформацію непросто.
За словами співрозмовника, інформація про нову процедуру була уривчастою. Після ухвалення постанови Кабінету Міністрів з’явилися окремі новини, однак практичних покрокових роз’яснень бракувало. Інформації в інтернеті майже не було. Зі слів чоловіка, він знайшов лише матеріали правозахисних організацій, зокрема Донбас SOS та Центру прав людини ZMINA.
Постанова написана дуже бюрократичною мовою. З неї майже неможливо зрозуміти, які документи потрібні, куди звертатися і що робити далі. Усе доводилося шукати самостійно.
Сьогодні дуже ймовірно, що саме цей юнак стане одним із перших, а можливо й першим в Україні, хто успішно пройде процедуру визнання освіти, здобутої на тимчасово окупованій території, та отримає український документ про освіту. Принаймні серед звернень, які надходили на гарячу лінію Донбас SOS, він став першим заявником, якому заклад освіти не відмовив навіть на етапі початку процедури.
Втім, ця історія радше є винятком. Як пояснює юристка «Донбас SOS» Тайя Аврам, хоча механізм визнання освіти був затверджений ще у 2025 році, на практиці процедура досі працює лише частково.
Ми бачимо різні причини, через які люди не можуть розпочати процедуру. Деякі заклади освіти відмовляють, стверджуючи, що вони не уповноважені її проводити або взагалі не знають про існування такого механізму. Хоча саме ці заклади включені до затвердженого Міністерством освіти і науки України переліку уповноважених закладів на 2026 рік.
Інші університети повідомляють, що ще не розробили необхідні внутрішні документи. Деякі вимагають нотаріально засвідчений переклад освітніх документів, виданих в окупації. Однак така вимога не передбачена законодавством, а українські нотаріуси не посвідчують документи, які не визнаються державою. Водночас жоден із закладів не повідомляє заявникам, коли вони зможуть звернутися повторно і розпочати процедуру», — зазначає вона.
За словами юристки, існує й системна причина, через яку механізм повноцінно не запрацював.
Дуже імовірно, що саме цей юнак стане першим в країні, хто успішно розпочав, пройде процедуру визнання і зможе отримати український диплом. Поки зі звернень, які ми отримуємо на гарячу лінію, він перший кому не відмовили хоча б розпочати процедуру.
Взагалі процедура як така мала стартувати вже давно, однак на практиці цього не відбулося. І причини досить неоднорідні. Наприклад, деякі заклади освіти відмовляють через те, що вони начебто неуповноважені проводити процедуру визнання чи ніколи не чули про неї, що є політичне рішення в країні і врегульовано законодавством. Хоча ці ж заклади освіти зазначаються у затвердженому Міністерством освіти і науки України переліку закладів освіти, які уповноважені на проведення процедури у 2026 році. Інші відмовляли, бо вони ще не розробили внутрішні документи. Деякі просили нотаріально завірений переклад окупаційних освітніх документів. Хоча жоден нотаріус таке не завірить, та і вимагати таке немає підстав, адже окупаційні документі невизнаються в Україні. Та водночас жоден заклад освіти не повідомив заявникам(-цям) коли нарешті (навіть орієнтовно) можна буде звернутися пізніше і розпочати процедуру.
Окрім цього всього, є ще першопричина чому процедура не запрацювала. Досі немає погодження окремих деталей Міністерства освіти з Міністерством Фінансів України. Заклади освіти про це не говорять людям, хоча інформація не є таємною. Наприклад, було засідання комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій з трансляцією на YouTube. І там Міністерство освіти повідомило про питання з Мінфіном.
Наступною перепоною став пошук університету, який погодився б проводити процедуру підтвердження освіти.Спочатку молодий чоловік звернувся до свого закладу освіти, однак отримав відповідь, що проходити процедуру потрібно особисто, хоча нормативні документи передбачають можливість дистанційного формату.
Після цього він почав звертатися до інших університетів.
Я написав приблизно до тридцяти університетів. Частина взагалі не відповіла. Деякі повідомили, що проводять процедуру лише очно. Були й такі, що спочатку погоджувалися, а потім просто переставали виходити на зв’язок.
Лише один із університетів погодився працювати дистанційно та розпочав процедуру.
Зараз самим процесом я задоволений. Люди справді хочуть допомогти. Проблема не в них, а в тому, наскільки складною є сама процедура.
За словами співрозмовника, найбільшу готовність допомагати демонстрували саме релоковані університети, а також заклади вищої освіти Харкова. На його думку, вони краще розуміють виклики, з якими стикаються люди, що виїхали з тимчасово окупованих територій, тому частіше готові шукати рішення та проводити процедуру дистанційно.
Я не можу сказати, що університет хотів мене змусити приїхати особисто. Це, скоріше, проблема самої процедури та її трактування, а не небажання людей допомогти.
Юристка «Донбас SOS» Тайя Аврам зазначає, що ще після затвердження порядку організація звертала увагу Міністерства освіти і науки України на необхідність підготувати методичні рекомендації для закладів освіти та провести відповідне навчання.
Відразу як було затверджено процедуру визнання ми наголосили на тому, що обов’язково треба розробити методичні рекомендації та провести навчання для закладів освіти. Бо ж інакше буде багато труднощів як у заявників(-ць), так і в самих закладів освіти. Шлях, який пройшов юнак, є прикладом цього. Особливо цей момент з проходженням процедури дистанційно або фізично прибувши в заклад освіти. Заклади освіти дійсно можуть проводити її дистанційно «в разі забезпечення надійної автентифікації заявника». І важливо, аби Міністерство освіти нагадало закладам як це треба правильно зробити, щоб були доступними чіткі інструкції. Інакше університети можуть сумніватися і боятися це робити. Адже верифікація це складний і відповідальний етап.
Тож ми досі переконані, що методичні рекомендації, інструкції та безпосередньо навчання є необхідними. Наша організація зверталася з відповідним запитом до Міністерства освіти, але поки не отримала відповіді
Перед початком процедури співрозмовник пройшов ідентифікацію через застосунок «Дія». Після цього відбувся іспит з української мови: йому запропонували прочитати текст українською, відповісти на запитання за його змістом, переказати прочитане та пояснити окремі фрагменти. Лише після цього розпочалася співбесіда за спеціальністю.
За словами молодого чоловіка, сама атмосфера була доброзичливою, однак окремі етапи викликали запитання.
Мені було не складно пройти цей етап. Але морально це було принизливо. Я вже навчався в українському університеті, мав українські документи про освіту, навчаюся українською мовою, тому не зовсім розумів, навіщо мені ще раз доводити, що я володію українською.
На його думку, якщо людина вже має українські документи про освіту або навчалася в українській системі освіти, вимогу повторно підтверджувати знання української мови варто переглянути.
Юристка Донбас SOS Тайя Аврам пояснює, що в цьому випадку заклад освіти діяв відповідно до чинного законодавства.
Університет не діяв на власний розсуд і не мав на меті дискримінувати заявника. Перевірка володіння українською мовою прямо передбачена чинним порядком.
Водночас складно не погодитися, що для багатьох така вимога може бути принизливою та сприйматися як акт стигматизації. Вона ніби навішує ярлик: якщо людина приїхала з тимчасово окупованої території, то автоматично потребує перевірки знань української мови.
Ба більше, українське законодавство ґрунтується на принципі послідовності освіти. Щоб розпочати процедуру визнання вищої освіти, людина вже повинна мати чинний документ про здобуття попереднього рівня освіти. Тобто фактично вона вже підтвердила володіння українською мовою, коли проходила процедуру отримання українського документа про повну загальну середню освіту та складала відповідні іспити.
Найбільшою проблемою співрозмовник називає надмірну бюрократичність процедури.
Попереду на нього ще чекає низка співбесід та оцінювань, між якими мають бути встановлені визначені часові проміжки.
Якщо зараз таких заявників небагато, система ще працює. Але якщо їх буде п’ятдесят чи сто, університети фізично не зможуть проводити таку кількість співбесід. Це вже більше схоже не на підтвердження кваліфікації, а на повторне навчання.
На його переконання, процедура має бути простішою, більш цифровою та максимально доступною дистанційно.
Потрібно прибрати зайву бюрократію. Людина має підтверджувати свої знання, а не проходити довгий квест із десятків етапів.
На думку Тайї Аврам, нинішня процедура лише починає проходити перевірку практикою, тому саме перші заявники допоможуть виявити її недоліки.
Люди, які зараз проходитимуть процедуру, фактично стануть першими, хто тестуватиме її ефективність і доступність. Саме їм буде найскладніше. Тому ми закликаємо фіксувати всі труднощі та повідомляти про них, зокрема нашій організації. Це дозволить удосконалити процедуру, щоб вона не залишилася декларативною нормою, а стала реальним механізмом отримання українського документа про освіту.
Водночас для цього необхідно, щоб Міністерство освіти і науки України підготувало методичні рекомендації, практичні інструкції та провело навчання для закладів освіти. Не менш важливо розробити зрозумілі інформаційні матеріали для людей, які планують проходити процедуру визнання.
Попри всі труднощі, молодий чоловік переконаний: після першої відмови не варто здаватися.
Я написав до понад тридцяти університетів, перш ніж знайшов той, який погодився проводити процедуру. Це непросто. Але така можливість існує, і за неї варто боротися.
На його думку, сьогодні не менш важливо, щоб про цей механізм дізналося якомога більше людей, які залишаються на тимчасово окупованих територіях.
Багато хто просто не знає, що така процедура існує. Про неї потрібно більше говорити — у соціальних мережах, на сайтах університетів, у медіа. Люди мають знати, що вони не залишилися сам на сам із цією проблемою.
У «Донбас SOS» наголошують: історія цього юнака показує, що механізм визнання освіти вже працює, однак потребує подальшого вдосконалення. Від того, наскільки швидко буде усунуто практичні перешкоди та забезпечено належне інформування, залежить, чи стане він реальним інструментом для тисяч людей, які здобували освіту на тимчасово окупованих територіях.