Маргарита Гришко зараз живе у Кривому Розі: вона переїхала сюди з рідної Херсонщини п’ять місяців тому. Але жінка продовжує тримати руку на пульсі рідної громади: зараз Маргарита — секретар Ради ВПО невеликої територіальної громади, яка пережила окупацію, а зараз перебуває під постійними ворожими обстрілами. Про те, з чого розпочали роботу нової інституції і про що мріють бериславці — в інтерв’ю для Донбас СОС.
Складне рішення — стати переселенцем
Причин, за якими самій пані Маргариті довелося стати переселенкою, було кілька. Одна з основних — відповідальність за літніх батьків, які вже не витримували постійні обстріли та переховування у підвалах.
“Й наші діти, які виїхали з Херсону і понад рік жили на більш безпечній території, просили зберегти життя і ще довго залишатися для них батьками, — пояснює пані Маргарита. — Я розуміла, що, мабуть, не варто було їхати через необхідність підтримувати людей. Бо я працювала у терцентрі, який обслуговує найбільш незахищені верстви населення. Це складний вибір — залишитися відповідальною за тих, кому важко, або за свою родину… З почуттям провини я жила 3 місяці: за те, що я кинула свій край, лишила колектив, рідний дім, стіни якого хотілося цілувати, коли я приїхала через місяць навідати. Я не думала, що так може бути”.
Жінка зізнається: попри те, що бажання жити у відносній безпеці переважило, прагнення допомагати іншим все одно вимагало дій. У Кривому Розі їй запропонували перейти у відділ соціального захисту при виконавчому комітеті Береславської міської ради. Тепер вона займається питаннями різних соціальних виплат землякам.
“Все це складно. Але було й гірше — нам довелося пережити окупацію. Як можна сказати про це одним словом? Пережили. Це важко, — зізнається жінка. — Це був стан очікування і надії на те, що ось-ось нас звільнять, ось-ось, ось-ось, іще трохи. І так кожен день. Тому навіть не розглядали можливість виїхати — ми вірили, що ЗСУ звільнить нас дуже швидко!”
Пані Маргарита згадує, що окупанти їй пропонували обійняти посаду у терцентрі, але вона відмовилася. Сказала, що не готова прийняти таке рішення — бо за категоричну відмову окупанти часто карали людей, забирали у підвали, катували та вбивали.
“Тобто спробувала ухилитися від прямої відповіді на питання, якщо чесно, нас попередили, що це буде найправильніша реакція і поведінка, — каже жінка. — І ми дочекалися звільнення. Це така була радість! Я не думала, що в нашому місті скільки людей ще залишилося — вони висипали на вулиці, як горох. Де познаходились ті квіти! Військових закидали так, як у фільмах! Тоді ми мали велику надію, що все найстрашніше позаду. Тому так складно було потім приймати рішення виїхати”…
Але громада має продовжувати жити попри все. Зараз, коли пані Маргарита питає у колег, які залишилися там, як у них справи, вони відповідають — нормально.
“А я знаю, що там щодня “прилітає”, там фактично стирають місто з лиця Землі. Про інфраструктуру я вже мовчу, її вже немає, — каже пані Маргарита. — А вони вже до цього звикли: дві години у підвалі, дві години у приміщенні, бо на вулицю вийти неможливо”.
Рада ВПО — унікальний орган
При тому, у Бериславській ТГ, що сама потерпає від обстрілів, зареєстровано багато переселенців, які переїхали в межах громади, де більш-менш безпечно. У цьому особливість цієї територіальної громади, яка вирішила створити Раду ВПО, щоб допомагати, фактично, власним мешканцям, які через війну стали переселенцями.
“У нас виїхали майже 80% населення. Станом на зараз відсотків 70 населення громади – це люди наші, які переїхали з того місця, де геть, гаряче, до більш безпечних сіл нашої громади. З Лівого берега до нас їхали також. Але більше ті, які, наприклад, переїхали із села Зміївка, де прибережна зона і постійно стріляють, до Раківки, яка більш-менш спокійна. Вони вважаються переселенцями, і зіткнулися з тими ж самими проблемами, як ВПО, які виїхали в інші регіони, — пояснює специфіку пані Маргарита. — Це й потреба у матеріальній допомозі: коли в тебе ніби є стіни, але вони чужі, в тебе є тарілка і ложка, але це не твоє. У тебе є життя, але воно відчувається, як не твоє. Тому потрібна допомога й в адаптації, бо у нас такий регіон, що ми навіть у середині громади різні за культурою. Бо в одному селі це вихідці зі Швеції, а в іншому з заходу України чи з Полтавщини”.
Пані Маргарита каже, що, на її думку, Рада ВПО — унікальний орган. Бо має усі шанси стати голосом народу, що впливатиме на важливі рішення. Ініціювала, щодо створення Ради ВПО в цій громаді, перший заступник міського голови за підтримки ГО “Причорноморський центр політичних та соціологічних досліджень”.
“Це унікальна можливість допомогти адаптувати людей, згуртувавши їх навколо розв’язання актуальних проблем. Знаєте, у нас Рада вже об’єднує навколо важливих речей: це й актування житла, обстеження, як живуть люди, в чому треба допомога. І обговорення перспектив повернення назад, до своїх сіл, — пояснює пані Маргарита. — Я на цю Раду покладаю дуже великі сподівання, маю надію, що вона буде повноцінно працювати у нашій маленькій специфічній громаді”.
В Раді ВПО зараз 18 людей: згідно з Положенням, певний відсоток — від громадських організацій, від органів саморятування і, власне, переселенці. Тут різні люди, каже пані Маргарита — волонтери, підприємець, пенсіонер. Але усі вони мають активну життєву позицію і готові брати ініціативу у свої руки. Єдине, зізнається пані Маргарита, розгорнути більш масштабну діяльність заважає те, що громада досі знаходиться в зоні бойових дій. І буває, що втілювати задуми та плани заважають трагічні події — загибель людей, для яких готували допомогу, чи руйнування будівель, де планували ремонт. Піклуватися ця Рада має саме про тих, хто залишається у межах громади, тому такі випадки у Бериславській ТГ непоодинокі.
“Але нашими ВПО, що виїхали в інші громади, опікуються ті Ради. Після того, як я побувала на Форумі, розумію, що ми маємо ще й стратегічні завдання — налагодити зв’язок з усіма радами ВПО, де розміщені жителі наших громад, — каже пані Маргарита. — Особливо там, де великий відсоток переміщених з нашої громади. Обмінюватися інформацією, потребами, допомагати один одному — це все можна робити у рамках взаємодії між Радами, я думаю. Але першочергове — включити всіх членів Ради в спільну активну діяльність та допомагати переселенцям, які залишаються в громаді, звісно. Це й координація між гуманітарними організаціями, і збір інформації про потреби, і будь-які питання соціальної сфери”.
Маргарита, як член органа місцевого самоврядування, вважає позитивним моментом створення таких Рад. Бо завдяки цьому часто мінімізується бюрократичний шлях, який важко долати тільки за допомогою чиновників. А представники Ради можуть самостійно приймати рішення, звертатися до інших організацій, ініціювати чи ті дії.
“До прикладу, місцеве самоврядування має забезпечити паливом тільки людей з пільгових категорій. Закон має чітко прописані умови. Але якщо умовна людина працездатного віку без пільг, яка була змушена переїхати, втратила роботу та власне господарство, звертається до Ради, то є можливість шукати допомогу для неї без обмежень, що передбачені законом, — пояснює пані Маргарита. — Протоколом засідання Раді ВПО фіксуємо складні життєві обставини та шукаємо вихід”.
Жінка зізнається, що ще не повністю бачить масштаби повноважень таких Рад, бо вони створені тільки два місяці тому. Але вірить, що ця структура, що є поза межами державних інституцій, допоможе самоврятуванню задовольняти запити ВПО, доносити актуальну інформацію до центральних органів влади, міжнародних організацій, волонтерів. Головне — за їхньою безпосередньою участю, з врахуванням їхньої думки та специфіки кожної окремої громади.