У рамках проекту Міжнародної організації з міграції відбулася поїздка головного координатора Громадської організації Донбас SOS Олександра ГОРБАТКО до Краматорську та Красного Лиману для оцінки ситуації, в якій знаходяться сьогодні переселенці із зони АТО. Йому вдалося познайомитися із місцевими органами влади, волонтерським організаціями, рухами та ініціативами, а також відвідати поселення людей. Ціллю поїздки було дізнатися, що можна покращити у роботі із тимчасово переміщеними особами (ТПО), надати нову інформацію волонтерам Гарячої лінії Донбас SOS. Загальне враження від поїздки – все робиться ресурсами активних людей (волонтерами, місцевими чиновниками, місцевими жителями), а державна підтримка на центральному рівні – у працевлаштуванні, наданні житла, об’єднання громадян для рішення питань – залишає бажати кращого. Головною перепоною для вирішення багатьох питань переселенців Олександр називає проблеми у законодавчій базі. Про ці та інші не менш важливі питання – у інтерв’ю.
«ЯКЩО ДІЯТИ ЗА БУКВОЮ ЗАКОНУ, ТО БАГАТЬОХ ПРОБЛЕМ МОЖНА УНИКНУТИ»
— Олександре, із якими основними проблемами сьогодні зіштовхуються переселенці?
— Основна, яка виникла в Донецькій та Луганській областях, — це штамп міграційної служби, який необхідно ставити на довідку переселенця. Зараз люди масово йдуть це робити. Але на той момент, коли я був у Краматорську, співробітники міграційної служби заявляли, що у них ще навіть немає штампу: тільки розпорядження, що це потрібно робити. У Красному Лимані штамп є, але один на 19 тисяч населення. Там я бачив чергу – близько 60 чоловік: чоловік 20 – всередині, 20 – на сходах, 20 – на вулиці. Звісно, дуже багато незадоволених. До того ж у людей, які йдуть отримувати ці штампи, питають документи, про які ніде не вказано – ані в постанові Кабінету Міністрів України, ані в Законі України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб». Наприклад, їх просять принести угоди оренди квартири, привести хазяїна із документами, які посвідчують власність і інше. Таким чином, у міграційній службі хочуть отримати підтвердження, що людина дійсно мешкає за даною адресою. Більше того, іноді у власника житла вимагають заяву, що у нього мешкає такий-то переселенець. А в деяких місцях у переселенців вимагають додаткові кошти за довідку або просять принести папір, швидкозшивач і, іншу канцелярію. При цьому один співробітник міграційної служби сказав, що, якщо переселенець не може все це надати, він може зареєструватись за адресою, де знаходиться Управління труда та соціального захисту, у якому вони безпосередньо отримують довідки. На момент мого перебування на Донбасі, вони ще не знали з приводу пенсій: якщо переселенці не зареєструвалися у міграційній службі, то їм не буде виплачуватися пенсія.
Органи місцевої влади багато чого роблять, але їм не вистачає правових механізмів – нормально прописаних детальних підзаконних актів, нормальної правової бази, щоб безпосередньо працювати з переселенцями. Працюючи зараз, вони більше відштовхуються від свого попереднього досвіду, але багато які проблеми, що виникають, потребують нових алгоритмів вирішення, яких ще немає. Їм також, думаю, треба допомогти у психологічно, тому що вони багато працюють, їм треба зняти стрес, відпочити. У Краматорську – більше 40 тисяч переселенців, у Красному Лимані – майже 19 тисяч на весь район. Але це – зареєстровані. А фактичну цифру назвати ніхто не може.
— Що Ви порадите ТПО, які зіштовхуються із випадками порушення їх прав?
— Багато людей не знає законів, і, якщо діяти за буквою закону, багато проблем можна вирішити. У нас на сайті є дуже гарна стаття про те, що таке відмітка міграційної служби і які документи потрібні для її отримання – цим можна легко скористатися (http://www.donbasssos.org/20150327_otmetki_vpl/ ). Інша справа, де знаходиться людина географічно: якщо у Києві підуть ставити відмітку, то ніхто не спитає ніяких додаткових документів – повірять на слово (можливо, потім прийдуть перевірити). А у Донецькій та Луганській областях я раджу переселенцям питати, на якій підставі співробітник міграційної служби вимагає те, що не передбачено законодавством. По-друге, попросити, щоб зареєстрували за адресою регіонального або районного управління труда та соціальної політики.
— Чи вистачає людського ресурсу для обслуговування усіх переселенців?
— Дуже цікава історія була у Красному Лимані – провінціальному районному містечку в курортній зоні. Коли почався наплив, переселенців селили на курортних базах. Представники місцевої влади не справлялися: у них було усього два столи з прийому документів, і, враховуючи запити, були жахливі проблеми. Але на своєму рівні тут вирішили, що кожен із органів державної влади виділить співробітників на волонтерських засадах. Так у Красному Лимані стало 18 столів. І держслужбовці приймали до останнього відвідувача. Таким чином, вони погасили наплив. Інша справа, що вони збирали дані в паперовому вигляді, а до електронної бази вносили окремо – коли видавалася довідка.
Зараз у міграційній службі Красного Лиману приймають дві дівчини, на руках у яких один штамп (на 19 тисяч переселенців). Можна уявити, що там буде у найближчий час… Тому що, якщо протягом двох місяців переселенці, які вже отримали довідки, не зареєструються, то із виплатами у них будуть серйозні проблеми. Важливо також те, що тим переселенцям, які приїхали зараз і хочуть отримати нову довідку після 18 травня, потрібно буле протягом 10 днів поставити штамп міграційної служби. Тому що без нього довідка переселенця недійсна. І, коли вони побачать ці черги, у них буде шок.
Слід зрозуміти, що такі сплески тимчасові. Але держава вчиняє не зовсім коректно. Я впевнений, що серед переселенців є велика кількість співробітників пенсійного фонду, управлінь труда та соціального захисту населення, яких можна залучити до роботи. Тобто, будучи співробітником Донецького або Макіївського управління труда та соціального захисту населення, людина могла б продовжувати обслуговувати своїх же громадян. Це спрощувало б систему, плюс давало б якусь зайнятість переселенцям.
«ЛЮДИ ХОЧУТЬ ПОВЕРНУТИСЯ Й ПРАЦЮВАТИ ВДОМА, БО НЕ БАЧАТЬ НІЯКОЇ ПЕРСПЕКТИВИ»
— Як щодо працевлаштування переселенців?
— Ми всі повинні прекрасно розуміти, що у країні криза, і працевлаштуватися важко всім. Ми – в очікуванні розробки програми з працевлаштування для переселенців. Вже зараз непогану ініціативу запропонувала Програма Розвитку ООН, яка заохочує працедавців (приватні підприємства, малий бізнес): дає їм гранти на розвиток, якщо вони працевлаштовують переселенців. Програма дуже цікава. Але по факту у центрах зайнятості реєструється дуже мало людей. Я спілкувався у Красному Лимані із керуючим центру зайнятості і дізнався, що із 19 тисяч переселенців на облік стали лише 100 чоловік. При чому це ті, хто мав хорошу роботу та були або скорочені, або самі звільнилися – директори, начальники відділів. Зараз вони отримують допомогу. Із 100 чоловік: 15 – працевлаштовано, 5 – безпосередньо до центру зайнятості.
Однією з причин, чому переселенці не реєструються у центрі зайнятості, є те, що багато хто не звільнився, продовжують числитися на роботі і трудову залишили. Вони мріють, що скоро все закінчиться. Вони не хочуть жити у місцях компактного поселення. І, з моєї точки зору, держава повинна для себе зрозуміти, що далі робити з цими людьми. Адже це дійсно дуже важко – починати життя із нуля. Для декого – просто непосильно. Але коли люди будуть бачити підтримку держави, будуть розуміти, що їх чекає, то будуть робити перші кроки. Якщо правильно підійти до проблеми, то можна залучити інвесторів, тому що зараз у нас в країні криза, і, відповідно, дешева робоча сила. А переселені готові працювати за копійки. Ще один важливий момент: якщо жінка, яка виїхала із зони АТО, ще якось може поселитися у місцях компактного поселення, то чоловікам, не знайшовши роботи, не залишається нічого, окрім як повертатися. І один із варіантів – йти до ополчення, щоби вижити.
— Як рухається робота з відновлення інфраструктури міст?
— На жаль, дуже повільно. Я бачив один двоповерховий під’їзд, в який влучив снаряд: він повністю прошив сходову клітку, зруйнував марш-проліт і увійшов у підлогу. Дивлюсь, а там підлогу вже забетоновано, марш-проліт відновлено, балку замінено – все нове. Також було перекрито весь дах. Якби я не знав, що там було пошкодження, то й не помітив би. А уСеменівці, де я також був, дуже серйозні руйнування: деякі споруди, з моєї точки зору, не підлягають відновленню. Там, де можна полагодити, люди лагодять власними силами. Думаю, що якусь допомогу вони отримують – віконне скло і покриття для даху.
— У яких масових поселеннях Ви були?
— В поселенні «Країна вільних людей» у м. Краматорськ, разом із Олександром Петровим, нашим партнером, з яким ми працюємо не перший місяць. Переселенці, в основному, самі створюють для себе побут: проводять косметичний ремонт, готовлять, прибирають. Також приймають участь в прийманні гуманітарки. Я не бачив у них особливих проблем. Бачив також дитину, яка народилась безпосередньо там. Зрозуміло, що там немає гарних умов, що це не вдома – у кімнаті живуть по кілька людей, при цьому вони вдячні людям, які їх приютили. Державою вони, звісно, продовжують бути незадоволені, тому що вона нічого істотного не зробила. І місця, у яких вони живуть, в основному, надані волонтерами. В цілому, переселенці Краматорська та Красного Лиману – люди не пенсійного віку, тому що практично всі пенсіонери повернулися у зону АТО.
«В КРАМАТОРСЬКУ ТА КРАСНОМУ ЛИМАНІ МІЛІЦІЯ – НА КОЖНОМУ КРОКУ. Я НЕ ВІДЧУВ НІЯКОЇ НАПРУГИ»
Гуманітарна допомога до Краматорську та Красного Лиману завозиться звідусіль: і від держави, і від громадських організацій, і від міжнародних організацій, від фонду Рината Ахметова. Часто приїжджають волонтери, також допомагають небайдужі громадяни, які знаходяться безпосередньо у цих регіонах. Багато людей виживають за цей рахунок. Під категорію отримувача гуманітарної допомоги потрапляють практично усі. Тут багато військових, міліції, ДАІ. І немає ніякої напруги.
— З якими волонтерськими рухами Вам вдалося поспілкуватися?
— В Красному Лимані я познайомився з жіночою організацією, створення якої ініціювали три жінки, при чому не «рядові» — головний казначей міста, керуючий центру реабілітації дітей із ДЦП і дружина члена партії «Правий сектор». Вони на своєму рівні організували рух, який допомагає переселенцям, армії, збирає гуманітарну допомогу і роздає її. За рахунок того, що у цих жінок у місті є «статус», їм значно простіше спілкуватися із органами влади і вирішувати термінові питання. Також у Красному Лимані непогано допомагає Червоний Хрест – у них є свої точки збору і видачі допомоги. У Краматорську існує три волонтерські організації, які допомагають переселенцям. Примітно, що у всіх містах гумдопомогу роздають, в основному, волонтери, а у Красному Лимані – тільки територіальний центр. Для мене це було трохи незвично.
— Олександр, які висновки Ви зробили після поїздки до Краматорську та Красного Лиману?
— Я задоволений поїздкою. І місцеві чиновники, і волонтери – всі намагаються виправити ситуацію. Але, з моєї точки зору, волонтерський ресурс і ресурс гуманітарної допомоги, яку надавали прості жителі України, без малого вичерпано. Коли на протязі року в країні гостро стоїть ця проблема, то держава повинна її підхопити. Але вона цього не робить. Можливо, найближчого часу із волонтерським рухом будуть проблеми. Я вважаю, що ми повинні допомагати собі самі. Наш продукт – це інформація. І якщо людина знає, як йому вирішити проблему, то це найкраща допомога. Якщо люди в нашій країні зрозуміють, що чекати допомоги варто, перш за все, від себе – що робити, який бізнес розвивати, як змінити систему, — тоді ситуація почне мінятися.