Есть ли смысл судиться с государством?

Есть ли смысл судиться с государством? Смысл отстаивать собственные интересы и права? Несомненно, есть! Мы хотим жить в правовом государстве, и долг каждого активного гражданина – своими действиями формировать новую правовую ментальность общества.

Постановление №365 — Кабинет министров Украины утвердил новый порядок назначения социальных выплат вынужденным переселенцам и контроля за проведением социальных выплат по месту их фактического проживания. В постановлении Правительства Украины №365 отмечается, что Кабмин установил осуществление структурными подразделениями по вопросам социальной защиты населения проверки приведенных в справке о постановке переселенцев на учет сведений о фактическом месте проживания и составление акта обследования материально-бытовых условий семьи переселенцев. Такая проверка будет проводиться только в отношении тех переселенцев, которые получают пенсии, соцвыплаты, субсидии и льготы.

Управление соцзащиты населения по результатам проверки составляет акт обследования материально-бытовых условий семьи, который подписывается всеми совершеннолетними переселенцами, а также представителями самого управления соцзащиты.

Решение о выплате переселенцам пенсии, соцвыплаты, субсидии и льготы (далее в значении Постановления – «социальные выплаты») будут принимать комиссии по вопросам назначения социальных выплат внутренне перемещенным лицам. Комиссия может отказать заявителю в назначении (возобновлении) социальных выплат в случае его отсутствия по заявленному фактическому месту жительства. И многое другое…

Многие говорят, что судиться бесполезно и не имеет смысла. Но в нашей стране были случаи, когда граждане подавали на государство в суд и выигрывали, создавая тем самым хорошие прецеденты. Если не отстаивать свою правоту с помощью суда, то можно сделать вывод, что в стране отсутствует провозглашенная всеми демократия.

Постановление было принято при полном игнорировании законов. Судебный процесс будет индикатором реальной правовой ситуации в нашей стране по состоянию на сегодня.

Но мы крайне обеспокоены, что на текущую дату в Окружном административном суде г. Киева, только два иска по обжалованию Постановления №365, в том числе и наш. Может, мы ошибаемся и не все нашли в открытом источнике? Или?

Конечно, с юридической точки зрения достаточно и одного судебного процесса, в котором будет вынесено решение о незаконности Постановления №365, но….

Чи вже втомилась наша нація,

чи недалеко до кінця,—

що в нас чудова профанація

і майже жодного співця?

І майже жодної поезії,

яка б нас вдарила! — Нема.

Самі предтечі анестезії

та лиш розгубленість сама…

1919 (с) Павло Тичина

До Окружного адміністративного суду міста Києвавулиця Петра Болбочана, 8, корпус 1, Київ, 01601
ПОЗИВАЧ:
ВІДПОВІДАЧ: КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИНомер засобу зв’язку: (044) 256-63-33.

Поштова адреса: Україна, 01008, м. Київ, вул. Грушевського,12/2.

Адреса електронної пошти: невідома

ТРЕТЯ ОСОБА, ЯКА НЕ ЗАЯВЛЯЄ САМОСТІЙНИХ ВИМОГ НА СТОРОНІ ПОЗИВАЧА: МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИІдентифікаційний код юридичної особи: 00015622.

Номер засобу зв’язку: 380442783723, 380442783729

Факс: 380442711783

Поштова адреса: 01001 м. Київ, вул. Городецького, 13.

Адреса електронної пошти: themis@minjust.gov.ua

ТРЕТЯ ОСОБА, ЯКА НЕ ЗАЯВЛЯЄ САМОСТІЙНИХ ВИМОГ НА СТОРОНІ ПОЗИВАЧА: УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИПоштова адреса: 01008, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8

Email: hotline@ombudsman.gov.ua

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ

про визнання протиправною та скасування Постанови Кабінету Міністрів України

Нормативно-правовий акт, що оскаржується:

Постанова Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»

Публікації нормативно-правового акту:

Урядовий кур’єр, офіційне видання, від 14.06.2016р. №111

Офіційний вісник України, офіційне видання, від 24.06.2016р.

2016р., № 47, стор. 213, стаття 1702, код акту 82168/2016

08.06.2016р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (надалі по тексту – Постанова №365), текст якої було офіційно оприлюднено в газеті «Урядовий кур’єр» від 14.06.2016р. №111 та в виданні «Офіційний вісник України» від 24.06.2016р. №47, стор.213, стаття 1702, код акту 82168/2016.

Згідно з ч.1 ст.52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014р. №794-VII постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Таким чином початок перебігу, встановленого ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду щодо оскарження Постанови №365 від 08.06.2016р. розпочався 14.08.2016р. і закінчується, враховуючи положення ч.6 ст.103 КАС України, 14.12.2016р., а отже, враховуючи те, що позовна заява направлена мною поштовим відправленням на адресу суду __.08.2016р., то строк на звернення до адміністративного суду, з урахуванням положення ч.9 ст.103 КАС України, мною не пропущений. Відповідно до ч.2 ст.171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. У зв’язку з чим вважаю за необхідне зазначити в позовній заяві, яким чином оскаржувана Постанова КМУ №365 зачіпає мої права, свободи та інтереси.

***

Я, ____________,  з ______________ року здобула право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням №___________ , яке видано Пенсійним фондом України на ім’я Позивача ____________  року (копія додається).

До  липня 2014 р. Позивач перебувала на обліку в управлінні пенсійного фонду України ___.

У зв’язку з набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі — Тимчасовий порядок), у населеному пункті, де мешкала Позивач, було припинено здійснення повноважень відповідним управлінням пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення непідконтрольної території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Внаслідок цього, а також у зв’язку із проведенням антитерористичної операції Позивач, ____________ перемістилась до населеного ____________________ (копії довідок про взяття на облік внутрішньо  переміщеної особи додаю).

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII (надалі – Закон №1706-VII) – «для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на …пенсійне забезпечення …здійснюється відповідно до законодавства України».

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1. «…заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації). …При переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п’яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації)…».

Оскільки, інших джерел існування крім пенсії Позивач не має, то звернулася із заявою про переведення пенсії за новим місцем проживання. До заяви відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1 додавалась копія документа, що підтверджує місце проживання пенсіонера відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII (ст. 5) — довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Таким чином _________ року, Позивача поставлено на облік до управління пенсійного фонду України ____________. Саме з  цього часу та до серпня 2016 року управління пенсійного фонду України нараховувало пенсійне забезпечення Позивачу та перераховувало належні до виплати суми на картковий рахунок __________________.

Отже, з ___________ Позивач є громадянкою України, пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою.

***

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Єдиним нормативним актом, що відповідно до вимог Конституції України регулює питання пенсійного забезпечення громадян України є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (надалі по тексту – «Закон №1058-IV»).

Згідно його статті 4 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Також, згідно статті 5 цього Закону №1058-IV, виключно цим Законом визначається умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 7 Закону №1058-IV визначені принципи, за якими здійснюється державне пенсійне страхування. До них віднесені зокрема: законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; гласності, прозорості та доступності діяльності Пенсійного фонду; обов’язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов’язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.

Статтею 44 Закону №1058-IV визначено, що порядок призначення пенсії визначається Правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Передбачено, що пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Статтею 47 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Закон №1058-IV не передбачає можливість призупинення виплати пенсії, яка раніше була призначена та виплачувалась. Законом №1058-IV а саме його статтею 49, передбачено право територіального органу пенсійного фонду  України своїм рішенням припиняти виплату пенсії, у випадках:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Такі умови встановлюються для всіх громадян України – пенсіонерів.

***

Постановою №365 затверджені, нові не визначені Законом №1058-IV та/або Законом №1706-VII умови для реалізації мною як громадянином України права на пенсійне забезпечення, у зв’язку із набуттям мною статусу внутрішньо переміщеної особи. Так, Постановою №365 визначені:

Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам;

Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування;

Зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637.

Порядками визначено, що вони застосовуються як механізми здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі — соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам передбачено, що:

Пенсія (щомісячне довічного грошового утримання) прирівнюється в значені цього Порядку до соціальних виплат, які отримуються за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Для призначення (відновлення) пенсії структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням відповідного управління пенсійного фонду України, протягом

15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви… або з дня надходження звернення від відповідного управління пенсійного фонду України проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування…

За результатами проведення перевірки структурним підрозділом з питань соціального захисту населення складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї за формою, встановленою Мінсоцполітики, який підписується всіма повнолітніми внутрішньо переміщеними особами та у визначених законодавством випадках — їх законними представниками, а також представниками структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня отримання електронної справи отримувача пенсії вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) пенсії…, утворених районними, районними у м. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі — комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) пенсії, до якого додається акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї.

Комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) пенсії протягом п’яти робочих днів з дня отримання такого подання.

За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім’ї комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) пенсії з моменту припинення її виплати.

Комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) пенсії, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) пенсії в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) пенсії.

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) пенсії комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення відповідному управлінню пенсійного фонду України та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Відповідне управління пенсійного фонду України та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) пенсію з місяця, в якому надійшла заява…, та здійснює повернення сум недоотриманої пенсії за минулий період відповідно до законодавства.

Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування  (надалі – Порядок контролю) визначено, що:

Пенсія (щомісячне довічного грошового утримання) прирівнюється в значені цього Порядку до соціальних виплат, які отримуються за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Контроль за  виплатою Позивачу пенсії здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців  фактичного місця проживання/перебування, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення та/або робочі групи, що утворюються з представників територіальних підрозділів МВС, ДМС, СБУ, Національної поліції, Держфінінспекції, Держаудитслужби та Пенсійного фонду України за рішенням районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі — робоча група) також можуть проводити додаткові перевірки фактичного місця проживання/перебування Позивача із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім’ї.

Додаткова перевірка проводиться у разі:

1) наявності інформації про можливу зміну Позивачем фактичного місця проживання/перебування без повідомлення у десятиденний строк про це структурного підрозділу з питань соціального захисту населення за новим фактичним місцем проживання/перебування або отримання такої інформації від територіальних органів Пенсійного фонду України, робочих органів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрів зайнятості (далі — органи, що здійснюють соціальні виплати);

2) наявності інформації про повернення Позивача на тимчасово окуповану територію України, до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, чи її виїзду за кордон, або отримання такої інформації від МВС, СБУ, Держприкордонслужби, Національної поліції, ДМС, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам;

3) отримання повідомлення від ПАТ “Державний ощадний банк України” про зупинення видаткових операцій за поточним рахунком внаслідок відсутності проходження фізичної ідентифікації Позивачем;

4) отримання рекомендацій Мінфіну за результатами проведення верифікації соціальних виплат із зазначенням конкретних причин для припинення відповідних виплат.

Виплата пенсії припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення пенсії;

2) встановлення факту відсутності Позивача за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації пенсії;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення та відповідне управління пенсійного фонду України, на підставі рішення комісії припиняє виплату пенсії з місяця, що  настає за тим, у якому прийнято відповідне рішення, а у випадках, передбачених пунктом 3 та пунктом 4 (зазначених вище), — з дня припинення виплати ПАТ «Державний ощадний банк України» або з дня скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Поновлення пенсії Позивачу, що може бути припинена відповідно до підпункту 2 (зазначеного вище), здійснюється за рішенням комісії, прийнятим на підставі подання структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, що внесене разом з актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї. У разі прийняття позитивного рішення комісією пенсія поновлюються через два місяці з місяця прийняття рішення про припинення пенсії. Комісія може прийняти рішення про поновлення пенсії Позивачу з місяця припинення пенсії у разі, коли така Позивач перебуватиме у складних життєвих обставинах і з поважних причин не виконала вимоги структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

Поновлення пенсії Позивачу у разі припинення її виплати відповідно до пункту 3 (зазначеного вище) здійснюється на підставі рішення комісії за поданням структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, що внесене разом з актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, з місяця, що настає за тим, в якому було усунуто факти, виявлені під час здійснення верифікації.

Повторне призначення пенсії Позивачу у разі припинення її виплати відповідно до пункту 4 (зазначеного вище) можливе лише через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для її призначення, передбачених законодавством.

***

Враховуючи зазначене вище, Постанова №365 встановлює додаткові не передбачені для інших громадян України (пенсіонерів) умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням на тій підставі, що я набула статусу внутрішньо переміщеної особи. Чим закріплює нерівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та на законодавчому рівні визначає обмеження, щодо пенсійного забезпечення в залежності від території проживання.

В Порядках закріплюються підстави для припинення пенсії внутрішньо переміщеним особам —  пенсіонерам, яких немає в жодному законі України, що регулюють право на пенсійне забезпечення. Виключний перелік підстав для відмови особі у призначенні пенсії встановлюються спеціальними законами України, які затверджуються Верховною Радою України і підписуються Президентом України, а відтак, згідно з Конституцією мають вищу юридичну силу у порівнянні з актами Уряду. Зокрема, ст.49 Закону №1058-IV, встановлені виключні підстави для припинення пенсії, які не можуть бути розширені підзаконним нормативним актом Відповідача.

Закріплення довільно розширених підстав процедури «припинення» на рівні постанови Кабінету Міністрів України призвело до можливості реалізації необґрунтованих, незаконних, антиконституційних схем з контролю над переміщеним населенням та порушення права громадян на соціальний захист.

Окрім цього, першу виплату пенсії після «припинення» особа отримає тільки через два місяці після рішення відповідної новоутвореної Комісії (п. 16 Порядку контролю). Виплата пенсії за два місяця до її поновлення не здійснюються, і тільки на розсуд Комісії залишається питання поновлення виплати пенсії за всі місяці невиплат, а не через два місяці. Повторне призначення виплат особі, якій вони були призупинені через те, що її довідку було скасовано можливо лише через шість місяців після припинення (п.18 Порядку контролю). Вказані положення суттєво зменшують обсяг існуючих прав Позивача як пенсіонера (що є порушенням ст.22 Конституції України і відповідних положень законодавства про пенсійне забезпечення та виглядають як запровадження механізму покарання внутрішньо переміщених осіб за те, що вони дозволяють собі вільно переміщуватись країною. Варто наголосити, що подібні перестороги і обмеження не передбачені щодо жодної іншої групи громадян України, тобто є дискримінаційними по відношенню до Позивача за ознакою внутрішньо переміщеної особи, що є грубим порушенням ч.2 ст.24 Конституції України.

Порядком контролю пропонується надати дозвіл так званим «робочим групам» перевіряти фактичне місце проживання внутрішньо переміщених осіб і складати за результатами перевірок Акти обстеження матеріально-побутових умов проживання сім’ї. Причому до складу таких «робочих груп» включаються представники: МВС, міграційної служби, які згідно з останніми змінами у законодавстві взагалі не здійснюють роботи з переміщеним населенням; Служби безпеки України, Нацполіції, Держфінінспекції, Держаудитслужби, Пенсійного фонду України. Такий пропонований склад «робочих груп» викликає серйозне занепокоєння, адже включення до їхнього складу представників правоохоронних органів та органів, які за своєю правовою природою не задіяні в соціальній роботі з населенням, означатиме лише одне: Уряд нехтує діючим законодавством, яке чітко встановлює у спеціальних законах повноваження відповідних органів виконавчої влади (на які витрачаються бюджетні кошти, а значить і кошти Позивача в тому числі).

Більш того, за результатами таких перевірок складатимуться Акти обстеження матеріально-побутових умов проживання сім’ї і лише на їхній підставі особам буде призначатись пенсія, що є дискримінацією переміщених осіб. Адже будь-яким іншим категоріям пенсіонерів для отримання заробленої ними пенсії не потрібно бути перевіреними жодними «робочими групами» чи надавати докази про свої матеріально-побутові умови проживання. Це є грубим порушенням ч.2 ст.24 Конституції України та законодавства про пенсійне забезпечення.

В Порядках не визначено межі проведення перевірки місця фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи, що призведе до зловживань на місцях, які вже мали місце протягом березня – червня поточного року, коли місцеві органи влади самостійно визначали що, де і як перевіряти у переселенців. Наприклад, у м. Бердянськ, Запорізької області на сайті міськради розмістили списки усіх переселенців із їх адресами проживання і закликами до місцевого населення допомогти міськраді перевірити переміщених осіб.

Порядки не враховують заклики правозахисників щодо «розділення» понять пенсійних виплат, соціальних виплат та грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам на оренду житла, яка призначається згідно з Постановою КМ України №505 від 01.10.2014р. В Порядках виплата пенсій та інших соціальних допомоги контролюється на рівні з грошовою виплатою внутрішньо переміщеній особі на оренду житла, що є неприпустимим та дискримінаційним. Адже, інші громадяни не підлягають перевіркам їхнього фактичного місця перебування у разі отримання ними пенсій.

В Порядках зберігається положення про те, що скасування довідки є підставою для зупинення особам пенсійних виплат. Згідно із нормами діючого законодавства, повернення особи на попереднє місце проживання або виїзд на постійне місце проживання за кордон є підставою для скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, а не пенсій.

В Порядках з’являється новий термін «комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», але в жодному з вказаних Порядків не вказано про правову природу такої комісії, її повноваження, обов’язковий склад, права і обов’язки членів комісії, статус її рішень. Разом з цим, на такі комісії покладається досить широке коло повноважень, зокрема із вирішення питання призначення чи непризначення пенсіонеру пенсій. Тобто наявне намагання Відповідача утворити нові органи, не передбачені жодним законом, які по суті замінять законодавчо сформовані Пенсійний фонд України та інші органи, що призначають соціальні виплати.

ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця   проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження. (див. Постанову ВАС України  від 11 червня 2013 р. у справі К/9991/81240/12).

Тому я вважаю, Постанову Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» дискримінаційною, протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

***

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Відповідно до ст. 49 та ст. 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов’язкові для виконання акти — постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов’язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що  «дискримінація» — це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:

1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;

2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;

3) повагу до гідності кожної людини;

4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів.

Результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов’язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.

Обов’язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актіввизначається Кабінетом Міністрів України.

Висновок про проведення антидискримінаційної експертизи проекту Постанови №365 від 08.06.2016 року відсутній.

Більше того, громадське обговорення Постанови №365 проводилось, а у пояснювальній записці Міністерства соціальної політики України до проекту акту вказано, що він не потребує обговорення з громадськістю. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» затверджено Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики. Пунктом 12 цього Порядку вказано, що в обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які стосуються конституційних прав, свобод та обов’язків громадян; життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на стан навколишнього природного середовища; стосуються витрачання бюджетних коштів. Строк проведення таких консультацій з громадськістю визначається органом виконавчої влади і повинен становити не менш як 15 календарних днів.

Постанова №365 стосується життя не тільки Позивача, а й близько 2 млн. громадян України і безпосередньо впливає на їхні життєво важливі інтереси, а тому вочевидь потребує обговорення з громадськістю і консультацій із самими внутрішньо переміщеними особами, чого в порушення зазначених норм здійснено не було.

***

При вирішенні спору слід також звернути увагу на наступне:

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», №9 від 01.11.1996, встановлено, що виходячи із зазначеного у ст. 8 Конституції в Україні принципу верховенства права, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. При цьому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Також Постановою встановлено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до положень статі 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 64, якою передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Так, статтею 24 встановлюється рівність конституційних прав і свобод усіх громадян, та неможливість їх обмеження за будь-якими ознаками. За їх змістом не може бути обмежено право громадян на отримання пенсій та інших соціальних виплат у залежності від місця їх проживання та перебування.

Якщо Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами, що встановлено статтею 25, то тим більш така гарантія поширюється на громадян, що мешкають на її території.

Стаття 33, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

В Постанові від 20.05.2013р. №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» Вищий адміністративний суд зазначив, що Із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права — визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта — є помилковим.

Скасування акта суб’єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб’єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб’єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Ухваливши рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його з цих підстав нечинним, суд у порядку, визначеному частиною одинадцятою статті 171 КАС України, повинен зобов’язати орган, який видав оскаржуваний акт, невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

У мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини згідно із Законом України від 23 лютого 2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Тому для визнання того, що Відповідачем порушуються основоположні права та свободи людини слід також врахувати й практику Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ).

Слушними для правильного вирішення питання по суті повинні стати рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» та «Ілашку та інші проти Молдови та Росії».

У пункті 54 цього рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії»  ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови,  визнав,  що Уряд Молдови,  який є єдиним законним Урядом  Республіки  Молдова  за міжнародним правом,  не здійснював влади над частиною своєї території,  яка перебуває під  ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров’я» (МРП).  Однак,  навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном,  Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї  влади  та  відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення  ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

*Стаття 14 Конвенції *Заборона дискримінації* Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

*Стаття 1 Протоколу 12 Конвенції *Загальна заборона дискримінації* 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1

Пряма дискримінація – відмінність у ставленні до осіб, які знаходяться в аналогічних або відповідним чином схожих ситуаціях, що ґрунтується на ознаці, яку можна ідентифікувати (Carson and others v. UK p. 61, Burden v. UK, p.60) *Непряма дискримінація – однакове ставлення до людей, ситуації яких відрізняються. Відмінність у ставленні може проявлятися у формі непропорційно шкідливих наслідків загальної політики чи заходу, які попри своє нейтральне формулювання дискримінують певну групу осіб (Opuz v. Turkey p. 183).

***

Частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року №2747-IV (надалі по тексту – «КАС України») визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У частині третій статті 2 КАС України зазначається, що справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначається у частині першій статті 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема… спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 3. статті 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України… …вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

***

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може звільнити від його сплати. У пункті 29 Постанови Вищого спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», №10 від 17.10.2014, роз’яснено, що клопотання про звільнення від сплати може бути викладено у заяві, а також що наявність такої підстави підтверджується відповідними документами.

Моє клопотання про звільнення від сплати судового збору обґрунтовується відсутністю в мене коштів на сплату збору, для мене єдине джерело існування (довідка про залишок коштів на рахунку). Позивач є внутрішньо переміщеною особою, пенсіонером, що проживає не у власному житлі не з власної волі.

Сплата судового збору в сумі 1102,40 грн. для Позивача є неможливою. За таких обставин неприйняття судом рішення про звільнення Позивача від сплати судового збору може фактично вплинути на реалізацією права на судовий захист, позбавивши Позивача доступу до правосуддя. Крім того слід зазначити, що пенсія для мене, як непрацездатної особи, є єдиним джерелом існування.

На теперішній час Позивач позбавлений можливості отримати відомості та документи, які можуть бути використані як докази у справі. Зокрема, такими доказами у справі можуть бути відомості, що має Відповідач, зокрема висновок про проведення антидискримінаційної експертизи проекту Постанови №365 від 08.06.2016 року. Саме з цих причин Позивачем заявляється клопотання про витребування доказів.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 6-11, 17, 18, 19, 71, 104-107 та 162 КАС України,

ПРОШУ:

1. Звільнити мене,  ___________, як Позивача, від сплати судового збору, як особу, яка через свій майновий стан не має можливості його сплатити.

2. Витребувати докази

у Відповідача – висновок про проведення антидискримінаційної експертизи проекту Постанови №365 від 08.06.2016 року.

3. Залучити як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні Позивача, Уповноваженого Верховної ради України з прав людини з метою надання висновку у справі щодо дискримінації.

4. Залучити як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні Позивача, Міністерство юстиції України.

5. Визнати протиправною Постанову Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

6. Скасувати Постанову Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Публікація підготовлена ​​в рамках проекту «Забезпечення правового захисту внутрішньо переміщених осіб», який реалізується ГО “ДОНБАС СОС” спільно з ГО “ПРАВОЗАХИСНИЙ РАДА УКРАЇНИ” за підтримки Європейського союзу. Зміст публікації не відображує офіційну позицію Європейського Союзу.