Наближення лінії фронту до будь-якого населеного пункту загострює питання евакуації людей. Гаряча лінія «Донбас СОС» реагувала на такі хвилі запитів впродовж всієї війни — ми чули голоси людей з Донецька і Луганська, Рубіжного та Соледара, допомагали знайти можливість виїхати з Чугуєва та Оріхова, зараз надаємо інформацію щодо виїзду та пошуку житла мешканцям Мирнограда та Покровська.
Ми знаємо, як важко вимушене переміщення дається усім: і тим, хто змушений їхати, і тим, хто допомагає: волонтерам, співробітникам поліції, працівникам ДСНС. Але у цьому ланцюжку є ланка, яка часто залишається поза увагою, хоча сміливість та відданість своїй справі цих людей важко переоцінити. Це — працівники служби у справах дітей, що працюють у прифронтових громадах.
Про свій нелегкий досвід допомоги землякам з дітьми під час евакуації розповіла головна спеціалістка служби у справах дітей Бахмута Тетяна Малка. У найважчі часи оборони міста вона залишалася працювати у небезпеці під обстрілами, щоб врятувати якомога більше дітей.
Усіх дітей з опікунами вдалося евакуювати
Тетяна Малка з початком повномасштабного вторгнення вирішила залишатися у Бахмуті, щоб працювати в гуманітарному штабі і головне — рухати евакуацію сімей з дітьми. Разом з сином Владом вони залишалися у Бахмуті до лютого 2023 року — аж поки ворожий снаряд не потрапив у будинок, де у той час перебував хлопець. Згодом пані Тетяна продовжувала допомагати землякам вже у сусідній Костянтинівці, а потім виїхала з області, щоб бути на зв’язку та тримати за руку своїх підопічних — хоча б віртуально…
Але усі одинадцять місяців, які пані Тетяна залишалась у Бахмуті, що палав, вона щодня спілкувалася з сім’ями, в яких зростали діти. З перших днів нового етапу війни разом з сином прийшла у Штаб, який був організований в центрі міста. Там волонтери зустрічали великі хвилі переселенців — дуже багато було людей з Попасної, які перебували у стресі, й навіть коли ситуація загострилася у самому Бахмуті, відмовлялися їхати вглиб країни, сподіваючись пересидіти у місті. Тож, доводилося не просто видавати речі чи продукти, а й годинами вислуховувати різні історії, підтримувати, радити, заспокоювати — часто вже під гучну канонаду обстрілів. І водночас щоденно виконувати свою головну роботу — допомагати з евакуацією дітей.
«Спершу ми мали зробити все, щоб евакуювалися діти-сироти та діти, що позбавлені батьківського піклування, які влаштовані під опіку та у прийомні сім’ї. Таких в громаді на той час було 122. Вони виховувалися у 110 сім’ях опікунів та у 12 прийомних сім’ях», — розповідає пані Тетяна.
Поки був зв’язок та електрика, жінка спілкувалась з батьками телефоном: на тому етапі вдавалося не просто вивезти дітей, а й за допомогою служби у справах дітей Донецької облдержадміністрації забезпечувати житлом на новому місці. Наприклад, три бахмутські прийомні родини, що одночасно виїхали до Кам’янця-Подільського, досі там живуть та виховують малечу.
Пані Тетяна каже, що дітей окремо від законних представників, на щастя, забирати не довелося: жодна родина з такими дітками не залишилася у місті на момент його окупації.
Життя у сховищах — не для малечі
«Але в громаді ще було багато дітей з батьками, які з різних причин не бажали виїжджати. Вже не було електрики, і я їздила з представниками поліції на броньованій автівці у різні райони міста — привозили гуманітарну допомогу та шукали по сховищах та підвалах дітей, щоб вмовити батьків виїхати, — згадує жінка, яка з осені залишилася єдиною представницею служби у справах дітей, бо колеги евакуювалися разом з родинами у безпечні регіони. — Спочатку сама евакуація не була проблемою: громада надавала автобуси, у місто заїжджало багато волонтерських груп. Але людей лякала невідомість та невпевненість, що знайдеться, де жити. Бувало, хтось з родини їхав на пошуки житла, щоб потім забрати інших, але повертався, так і не облаштувавшись на новому місці».
А з листопада 2022 року навіть вивозити людей стало небезпечно. Пані Тетяна каже, що під час розмов з батьками намагалася вплинути на їхнє рішення, використовуючи різні аргументи, аби тільки дитина мала шанс на життя. Колись вдавалося, але інколи дорослі не хотіли їхати попри ризик для життя та здоров’я дітей. Тим часом жити в умовах, які склалися у місті, ставало все важче: пані Тетяна згадує, що міській владі та волонтерам до підвалів доводилося передавати ліки, палети для опалення чи реагенти для знезараження води. І навіть спеціальні шампуні, щоб за потреби люди мали змогу позбавлятися паразитів, які при таких умовах нікого не дивували.
Обстріли посилювалися, діти не виходили на вулицю тижнями, не вчилися, були налякані та не за віком тихі — їхнє дитинство перестало бути веселим та безтурботним. Тому вкрай важливо було вмовити батьків вивезти малечу у більш безпечні регіони. На щастя, пані Тетяні не доводилося забирати дитину без батьків — усі, до кого вдавалося фізично доїхати і кому наполегливо пропонували евакуюватися разом з дитиною, врешті решт погоджувалися.
На відео в бронежилеті від поліції — то я…
Але відбувалися й справжні трагедії. У свій час багато ЗМІ розповідали історію хлопчика, вагітну маму та вітчима якого вбила на вулиці міста — біль цієї дитини пані Тетяна відчула усім серцем.
«Це цілий стос важких спогадів — дитячі сльози, дитячий біль… Ми забирали малого разом з «Білими янголами» від сусідів після загибелі рідних. Там, на відео в бронежилеті від поліції — то я.., — емоційно згадує пані Тетяна. — Пам’ятаю його очі, коли ми проходили повз місце, де вони загинули… Він знав, де це відбулося, дуже сумував і плакав за мамою… Не уявляю, як же складно йому було…»
Той бахмутський хлопчик зараз знаходиться під опікою родини, з якою пані Тетяна підтримує зв’язок. Як й з багатьма, чиїми долями служба опікувалася до початку великої війни і евакуацією яких їй довелося займатися. Підопічними розкидані по Україні та всьому світу. Головне — живі та здорові…
Але попри усі зусилля реальність не завжди ідеальна: наприклад, є дві прийомні родини, які через країни Європи виїхали до росії. Перетинаючи кордон, вони не вказували країну-агресора, як кінцеву ціль, тому запобігти цьому було складно. Але там діти, каже пані Тетяна, вже досягли повноліття і теоретично зможуть самостійно повернутися на Батьківщину. Ще одна родина, в яку під опіку влаштували дитину з Бахмутської громади, опинилася в окупації — з того району не було можливості виїхати через швидкий наступ росіян. Але дитина вчиться онлайн в українській школі, а опікуни сумлінно тримають зв’язок з пані Тетяною.
Про те, що спонукало її до останнього залишатися у місті, котре руйнувалося на очах, пані Тетяна говорить без пафосу. Мовляв, вона — чиновниця, яка мала виконувати свою роботу у будь-якій ситуації. Просто ситуація склалася дуже важка — а чи сміливість це, чи сумлінність, кожен рахує сам…
Пережити все це, вважає пані Тетяна, допомогла підтримка власної родини, яка, до речі, тепер збільшилася. Жінка зараз живе у Чернігові разом з сім’єю сина, яка створилася фактично під обстрілами у Бахмуті. Любов виявилася сильнішою, ніж важкі випробування: молодята одружилися, хоча Влад після поранення переніс кілька складних операцій та у 23 роки отримав інвалідність.
Марина Іванушкіна, керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради:
— Навесні 2022 року на Донеччині та Луганщині оголосили про необхідність евакуації людей, а протокольним рішенням Ради оборони області начальникам військових адміністрацій було наказано вжити заходів й щодо евакуації дітей. У серпні вийшло розпорядження Кабінету міністрів щодо обов’язкової евакуації, хоча там не було конкретного механізму для реалізації, тому використовувати доводилося різні алгоритми впливу. Здебільше — інформування, пропонували допомогу в перевезенні та влаштуванні на новому місці. За увесь цей час через Гарячу лінію міської ради евакуювали 9690 бахмутців, з них дітей — 3156. Коли 7 березня 2023 року Кабмін схвалив механізм примусової евакуації дітей з зон активних бойових дій, ми вже не могли його застосовувати у Бахмуті. Останній раз ми заїжджали його на околиці наприкінці лютого.
На момент, коли частина Бахмутської громади була окупована, там залишалися діти. Інформацію про них бачили, наприклад, вчителі — росіяни викладали списки родин, які були вивезені в бік тимчасово окупованої території. Принаймні, можна було дізнатися, що вони живі. Офіційна цифра загиблих по Бахмутські громаді — 217 людей, з них четверо — діти.
Організація «Донбас СОС» також консультує з питань евакуації та пошуку житла. Для того, аби отримати інформацію. зателефонуйте або напишіть за номерами, які вказані нижче.
Гаряча телефонна лінія 0 800 309 110
Viber, Telegram, WhatsApp — номер 093 500 6918