Чому не біженці, але ВПО, та як ООН рекомендує нас захищати

На Гарячій лінії ми досить часто чуємо від переселенців “я і є біженцем, тільки цього ніхто не хоче визнавати”. Тож давайте розберемося, хто такі біженці, чим внутрішньо переміщені особи (ВПО) від них відрізняються, де це написано і який є в цьому сенс.

Поняття “біженець” з’явилося після 1. світової війни, але чинна міжнародна конвенція, яка це питання регулює, датована 1951 роком. “Біженець” — це міжнародний юридичний статус, який не надається автоматично. Біженець залишає свою державу та має довести, що не може користуватися захистом країни походження, що в його державі його переслідують або, скоріше за все, будуть переслідувати через його політичні погляди, громадянство, релігію, належність до певної соціальної групи або раси. Якщо він це доведе, він повинен отримати у новій країні статус, близький до того, яким користуються громадяни цієї країни. Наприклад, в Україні особи, які офіційно визнані біженцями, можуть отримувати банківські картки як резиденти та офіційно працювати, але голосувати на жодних виборах все одно не можуть. В країнах ЄС ситуація трошки інша. Але досить про біженців, далі поговоримо про внутрішньо переміщених осіб.

Хто такі ВПО? 

Як зрозуміло вже з назви, внутрішньо переміщені особи — це люди, які не перетинають кордони власної держави, але які змушені змінити своє місце проживання або внаслідок озброєного конфлікту, або техногенних чи природних катастроф. Внутрішнє переміщення — це факт, а не юридичний статус. Оскільки вони залишаються громадянами своєї країни, головну відповідальність за них несе саме вона. Адже якщо хтось інший ззовні буде активно допомагати цим людям, він тим самим буде втручатися у внутрішні справи держави, де відбулося переміщення громадян, та порушувати її суверенітет. 

Де це написано?

В 1970-х роках стало ясно, що явище внутрішнього переміщення в світі набуває таких розмірів, що його неможливо ігнорувати на міжнародному рівні. Тоді це стосувалося передусім країн Африки та Південного Сходу. Саме тоді Управління Верховного комісара ООН у справах біженців почало допомагати також цім особам, пам’ятаючи, що головне рішення у цих питаннях залишається за державою. В 1998 році були розроблені Керівні принципи ООН з питань внутрішнього переміщення. Українською їх можна прочитати тут

А якщо коротко, про що там йдеться?

Принцип 1: Внутрішньо переміщені особи… не повинні піддаватись дискримінації при здійсненні будь-яких прав і свобод на підставі того, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

(Це, до речі, написано також і в ст.14 Закона України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”).

Принцип 14. Кожна внутрішньо переміщена особа має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Принцип 16: Усі внутрішньо переміщені особи мають право знати долю та місцезнаходження зниклих безвісти родичів… Внутрішньо переміщені особи повинні мати право доступу до місць поховання їхніх померлих родичів.

Принцип 18: Усі внутрішньо переміщені особи мають право на достатній рівень життя… Компетентні органи влади мають надавати і забезпечувати внутрішньо переміщеним особам безпечний доступ до: а) основних продуктів харчування та питної води; б) базового притулку та житла; в) належного одягу; і г) основних медичних послуг та оздоровлення. 

Принцип 20: Відповідні органи влади видають [ВПО] всі документи, необхідні для користування та реалізації їх законних прав, такі як паспорти, посвідчення особи, свідоцтва про народження та свідоцтва про шлюб.

Принцип 21: Захист майна та власності внутрішньо переміщених осіб захищається у всіх обставинах, зокрема, від таких дій: а) розграбування; б) прямих або невибіркових нападів чи інших актів насильства; г) використання для прикриття військових операцій або цілей; д) каральних дій; і е) знищення або експропріації як одного з видів колективного покарання.

(Що стосується житла та майна внутрішньо переміщених осіб — враховуючи важливість цього питання, ООН розробила про це також інші рекомендації, але про це ми поговоримо пізніше).

Принцип 22: Внутрішньо переміщені особи… не підлягають дискримінації внаслідок їх переміщення при реалізації таких прав: а) прав на свободу думки, совісті, релігії або віросповідання, переконань і вираження думок…г) права голосувати та брати участь у веденні державних і громадських справ; і д) права спілкуватися мовою, яку вони розуміють.

Принцип 24: Уся гуманітарна допомога надається згідно з принципами гуманності й неупередженості та без будь-якої дискримінації.

Принцип 28: На компетентні органи влади покладений основний обов’язок і відповідальність за створення умов, а також за надання засобів, які дозволять внутрішньо переміщеним особам добровільно, в безпечних умовах і з гідністю повернутися у свої будинки або місця постійного проживання, або ж добровільно переселитися в будь-яку іншу частину країни. 

Принцип 29:  Внутрішньо переміщені особи, які повернулися до своїх домівок або місць постійного проживання чи переселилися в будь-яку іншу частину країни, не підлягають дискримінації внаслідок їх переміщення.

Цікаво! Я вже бачу порушення моїх прав. Кому на це можна поскаржитися?

На жаль, Керівні принципи ООН з питань внутрішнього переміщення — це лише рекомендації державам-членам ООН поводитися саме так. Вони не мають самі по собі обов’язкової сили, тому напряму на їх порушення поскаржитися неможливо. 

Але багато цих норм містяться також в законах України (ми вже згадували ЗУ “Про захист прав внутрішньо переміщених осіб”; право знати долю зниклих безвісті родичів гарантує ЗУ “Про правовий статус осіб, зниклих безвісті”; деякі права гарантуються безпосередньо Конституцією України). Крім цього, ці Принципи використовує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, які, в свою чергу, обов’язкову силу мають та є джерелом права для українських судів. Власне Європейський суд з прав людини вже виніс багато рішень, які переселенці можуть використовувати для захисту своїх прав. Якщо ви цікавитеся цими питаннями, багато інформації про це можна знайти на сторінках Ради Європи в Україні. Окрім цього, деякі українські судді також напряму посилаються на ці норми ООН. 

До речі, посилання на Керівні принципи ООН містить “Стратегія інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року”, яка була схвалена Кабінетом міністрів України ще у 2017 році. Тобто наша держава обіцяла узгодити нормативно-правові акти з цими Принципами — але поки що цього не зробила.

Ну а для чого тоді ви тут це все розповіли ?

Передусім для того, щоб нагадати: вимоги захисту своїх прав не є чимось надзвичайним! Саме Керівні принципи ООН з питань внутрішнього переміщення відображають ставлення всієї світової спільноти до захисту переселенців. Тому ми маємо і моральне і законне право вимагати належного захисту для себе і своїх близьких! 

Не бійтеся розповідати про порушення Ваших прав, писати та вимагати відповідей від державних органів, не бійтеся звертатися до судів та виконавчої служби, та говоріть відкрито про випадки, коли навіть це не допомагає.

Разом — сила!