У січні 2019 року було прийнято новий Закон України «Про соціальні послуги» (далі «Закон»). Закон набув чинності, однак вступає в дію лише з 1 січня 2020 року. Він замінює собою попередній закон про соціальні послуги та вносить зміни до ряду дотичних законів. Автор закону назвав однією з причин такої відстрочки намір дати уряду можливість привести інші нормативно-правові акти у відповідність до новоприйнятого Закону. Станом на зараз не було прийнято більшість необхідних нормативно-правових актів, на які є посилання в Законі.
1. Тепер більше категорій осіб мають право на отримання соціальних послуг. Раніше ціллю надання соціальних послуг було лише подолання складних життєвих обставин, тепер додано ще дві цілі, а саме: 1) їх профілактику та 2) мінімізації. У світлі нової цілі профілактики було додано і другу категорії осіб, які належать до отримувачів соціальних послуг, а саме вразливі групи населення. До таких груп належать тепер особи/сім’ї, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини через вплив несприятливих зовнішніх та/або внутрішніх чинників. Очевидно до цієї категорії належать і внутрішньо переміщені особи. Окремим прикладом чинника, що може зумовити складні життєві обставини закріплено «шкоду, завдану … бойовими діями, терористичним актом, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією» (п.15 (л) ч.1 ст.1 Закону).
2. Запроваджується «Реєстр надавачів та отримувачів соціальних послуг» (ст.15 Закону).У ньому будуть дані про всіх надавачів та отримувачів соціальних послуг. Держателем Реєстру буде Міністерство соціальної політики. Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру ще має бути затверджений урядом. Дані у цей реєстр будуть вноситися надавачами соціальних послуг та державними органами. Доступ до нього матимуть також лише працівники надавачів соціальних послуг та державних органів.
3. Розширено перелік підстав для розгляду питання про надання соціальних послуг, зокрема такою підставою є повідомлення третіх осіб про необхідність надання особі соціальних послуг (ст.19 Закону). Раніше такою підставою було виключно звернення особи чи її законного представника. Тобто тепер на повідомлення будь-якої особи про необхідність надання особі соціальних послуг надавачі та державні органи повинні належним чином відреагувати. Більше того деякі особи зобов’язані звернутися за наданням соціальних послуг для потребуючої особи. Мова йде про відповідальних суб’єктів (законні представники такої особи і т.д.), які повинні подати заяву про надання соціальних послуг стосовно особи, яка за станом здоров’я не спроможна самостійно прийняти рішення про необхідність надання їй соціальних послуг (ч.3 ст.19 Закону)
4. Тепер і недержавні надавачі соціальних послуг, у разі звернення туди особи безпосередньо, надати їй допомогу в поданні заяви про надання соціальних послуг до структурного підрозділу уповноваженого органу (ч.1 ст.19 Закону).Раніше у них такого обов’язку не було.
5. На рівні закону запроваджено загальний порядок оцінювання потреб особи/сім’ї у соціальних послугах (ст.20 Закону), зокрема , встановлено строк (а саме 5 днів з моменту звернення особи), відведений для проведення такої оцінки. Попередній закон не містив загальний правил проведення такого оцінювання. Оцінювання проводиться шляхом аналізу документів, фактів та інформації, зібраних під час спілкування з особою/сім’єю та їхнім найближчим оточенням, а також отриманих від юридичних та фізичних осіб у встановленому порядку. Порядок оцінювання ще також має бути затверджений урядом.
6. На рівні закону закріплено категорії осіб, які мають право на отримання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів (ст.28 Закону). Тепер, незалежно від їх доходу, безкоштовно всі соціальні послуги отримуватимуть: 1) особи, які постраждали від торгівлі людьми; 2) особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі; 3) діти з інвалідністю; 4) особи з інвалідністю I групи; 5) діти-сироти; 6) діти позбавлені батьківського піклування; 7) особи з їх числа віком до 23 років; 8) сім’ї опікунів, піклувальників; 9) прийомні сім’ї; 10) дитячі будинки сімейного типу; 11) сім’ї патронатних вихователів; 12) діти, з певним переліком захворювань.
Всі решта отримуватимуть безкоштовно лише соціальні послуги з інформування, консультування, надання притулку, представництва інтересів, перекладу жестовою мовою, а також екстрені соціальні послуги. Окрім перерахованих категорій, всі соціальні послуги також безплатно надаватимуться особам, які їх потребують та середньомісячний сукупний дохід яких становить менше двох прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб.
7. На рівні закону детальніше регламентовано проведення конкурсу на надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів (ст.26 Закону), зокрема визначено строки його проведення, що має запобігати зловживанням в ході проведення таких конкурсів.
8. Що стосується саме ВПО, то в Прикінцевих положеннях Закону (п.7 частина 3) окремо передбачено створення в центрах соціальних служб денних служб (відділень), що здійснюють «соціально-психологічну підтримку внутрішньо переміщених осіб».
Загалом же новий Закон об’єднує та впорядковує багато норм, які раніше були «розкидані» по різних підзаконних актах. В Законі на належному рівні окреслено рамки врегулювання тих чи інших питань у сфері соціальних послуг. Водночас дуже багато залежить і від того, яким чином ці рамки буде наповнено підзаконними нормативно-правовими актами. Аби виконати це завдання уряду та іншим державним органам лишається менше півроку, тобто до вступу Закону в дію.