Про досвід евакуації, збереження колективів та новий навчальний рік Донбас SOS розповіли викладачі Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля та Бахмутського фахового коледжу культури і мистецтв ім. І.Карабиця.
Двічі на нове місце
У 2014 році Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля у 2014 році був змушений виїхати через окупацію. Тоді було вирішено їхати недалеко: освітяни облаштувалися у місті, яке тимчасово виконувало обов’язки центру Луганщини — у Сєвєродонецьку. А наприкінці лютого 2022 року вже там почалася масова евакуація. Зранку 24 лютого співробітники прийшли на роботу, з питанням що робити далі. Але навіть тоді знаходитися там було небезпечно: головний корпус розташовувався в одній будівлі з обласною адміністрацією, і викладачі, пам’ятаючи, що у 2014 році у Луганську одразу почали обстрілювати ОДА, вирішили, що евакуація невідкладна.
— Дуже швидко зреагувало керівництво: відключили наші сервери, скопіювали більшість даних, що зберігалися у “Електронному кампусі” — системі дистанційного навчання, — згадує Вікторія Гніденко, відповідальний секретар приймальної комісії університету. — І вже з цими матеріалами їхали.
Перша локація, де підтримали колег з Луганщини, — Кам’янець-Подільський. Тамтешній університет надав аудиторії, де б викладачі могли вести онлайн заняття, гуртожитки для викладачів та студентів. Перші працівники університету, що поїхали одразу, залишилися там.
— Десь через тиждень ми почали організовувати більш масштабну евакуацію, керівництво домовилося про автобуси. Це задумувалося як евакуація, в першу чергу, працівників університету, студентів та їхніх родин, але поступово вона перетворилася на допомогу всім мешканцям Сєвєродонецька — ми розповсюджували інформацію про можливість записатися, люди приходили, щоб виїхати. Понад тисячі людей виїхало нашими евакуаційними автобусами. Спочатку до Слов’янська, щоб сісти на евакуаційний потяг. Потім — на Дніпро, теж для подальшого виїзду. На жаль, згодом це стало небезпечно, бо почалися більш інтенсивні обстріли. У містян залишалися інші шляхи евакуації — ДСНС, ОДА, поліція, — розповідає Вікторія.
Читайте також:
Вантажник з чотирма дипломами. Як облаштовуються на новому місці «соляні» шахтарі
Через три тижні з’явилася додаткова локація для евакуації університету: Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара став партнером, надали приміщення для роботи та частину гуртожитку у Дніпрі для студентів та працівників. На його базі працює й приймальна комісія університету імені Даля.
— Деякі працівники вирішили залишитися там. З тією інформацією, що доходить, хтось вийшов на роботу — бо наче як за звичкою, що є робота і треба туди ходити. Але це не викладацький склад, а технічні та допоміжні працівники, — пояснює Вікторія Гніденко. — З тими, хто залишився на окупованій території, трудові відносини тимчасово призупинені — цього вимагає законодавство. Хоча керівництво чекало максимально довго, щоб люди виїхали. Хто виїхав пізніше, зокрема через треті країни, трудові відносини поновили, вони отримують заробітну плату. З тими, що там залишилися, зможуть поновити відносини, якщо вони виїдуть або коли територія буде деокупована.
Педагогічний та студентський колективи університету у більшості збережені: вони витримали вже другу евакуацію в історії закладу. Але не можна заперечувати факт, що частина здобувачів освіти залишилася в окупації, а частина виїхала до інших країн з родинами. Але в університеті кажуть: відрахованих — одиниці. Це ті, хто зовсім не вийшов на зв’язок з того моменту і ніяк не заявив про бажання продовжувати навчання. Хтось взяв академічну відпустку на рік, коли ситуація стабілізується, вони планують повернутися до навчання.
— У деяких виникли проблеми з оплатою контрактного навчання: ті, хто в окупації, просто фізично не можуть перераховувати кошти. Можливо, держава незабаром допоможе розв’язати це питання, — пояснює викладачка. — Але багато наших студентів підключаються до дистанційного навчання хоч з закордону, хоч з окупованої території. Бо у нас є “Електронний кампус” — дуже зручний інструмент. Там можна побачити розклад, за яким викладачі синхронізовано викладають свої лекції та виходять онлайн, а є асинхронне навчання — збережені лекції, практичні завдання, додаткова література для самостійного опрацювання. Всі до цього контенту мають оперативний внутрішньоуніверситетський доступ.
Викладачка пояснює, що процес налагоджений дуже добре, бо якісно працювати в таких умовах їх навчив 2014-15 рік, коли навчання в університеті проходило дистанційно. Потім до покращення послуг спонукали ковідні обмеження, під час яких відпрацювали всі механізми. Вона зізнається, що поки колеги з інших університетів намагалися все ж концентруватися на можливості працювати офлайн, у Східноукраїнському університеті ставили на якісний розвиток саме онлайн навчання. То ж навіть навесні цього року заклад працював без проблем технічного характеру.
— Щодо вступу, чесно кажучи, я була готова до гіршого, — каже Вікторія Гніденко. — На початку літа було складно уявити, як все це можна організувати чисто логістично: де будуть знаходитися комісії, як діставатимуться вступники, взагалі яким чином проходитимуть державні іспити. Але на цей момент можу констатувати, що вступна кампанія пройшла добре: ми впоралися з більшістю питань. На зараз зараховано вступників навіть більше, ніж минулого року.
Звісно, кількість бюджетних місць зменшили, як і по всій Україні, то ж більшість нових студентів в Східноукраїнському навчаються за контрактом. Але вже можна констатувати, що він нічого не втратив у наборі майже по всіх спеціальностях. Багато людей вступили до магістратури, багато — на другу вищу освіту. Бо на ринку праці змінюється запит на фахівців, то ж люди дуже охоче отримують нову спеціальність.
— Більшість абітурієнтів-школярів цього року — з окупованих зараз та раніше територій. А також з місць, де йдуть бойові дії. Є ті, хто виїхав або по Україні, або за кордон. Є ті, хто так і залишився на окупованій території, але не вступає там, а хоче вчитися в українських закладах. Цьогоріч не багато тих, хто вступав через Центр Донбас-Україна. І у більшості вони мали документи українського зразку, які отримали екстернатом або дистанційно, бо встигли переміститися в іншу область.
На разі, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля відкриває ще й третю локації — у Києві. Але викладачі та студенти сподіваються незабаром повернутися назад — у звільнені Сєвєродонецьк та Луганськ.
Врятувати дітей та інструменти
Бахмут, який вже багато років знаходиться поруч з лінією фронту, розпочав евакуацію не одразу: маючи досвід 2014 року, коли місто було швидко звільнено, тут не дуже панікували. І подальші події показали, що прогноз частково справдився: потужна лінія оборони не дала можливість окупаційним військам наблизитися до міста. Але наприкінці березня, коли місто почало зазнавати руйнувань через обстріли, рішення було прийнято: за планом від обласного управління культури, частина викладачів та матеріальних цінностей поїхали до Полтави.
— Нас прийняв Полтавський коледж культури та мистецтв — надали приміщення, куди ми вивезли за травень-червень частину інструментів та інвентар, — розповідає Ольга Воробйова, завідувачка денного відділення Бахмутського фахового коледжу мистецтв. — Ми вивезли ліжка, холодильники, мікрохвильовки, матраци з гуртожитку та оргтехніку для роботи. Звісно, евакуювали архів, особисті справи студентів та викладачів. Студенти тоді перебували на онлайн навчанні, то ж адміністрація працювала на майбутнє — вивозила все, що може знадобиться на новому місці.
Найважливішим з евакуйованих речей, звісно, стали музичні інструменти. Буквально за останні роки матеріальний фонд коледжу був поповнений сучасними інструментами, які розмістили у двох навчальних будівлях після капітального ремонту. На жаль, до Полтави вдалося вивезти не все: організувати процес перевезення важких роялів чи фортепіано у короткі терміни та без спеціальної техніки неможливо. Тож, майже у кожному навчальному класі чекати своїх музикантів залишилися великі інструменти. Але завантажені та перевезенні для зберігання були литаври, барабанні установки, саксофони, електроскрипки, електронні фортепіано, інструменти народного оркестру. Щось вдалося заховати у бомбосховищі Бахмута.
— Ранок 24 лютого зруйнував всі наші плани та життя. В коледжі є традиція — проводити “Концерти відмінників навчання”. З аншлагом у нашому концертному залі вони пройшли 22 та 23 лютого. А вже зранку всіх наших студентів ми відправляли по домах. І так, ми не вірили, що нас чекають такі інтенсивні обстріли, — зізнається пані Ольга.
А у середині серпня було остаточно погоджене місце релокації коледжу. Зараз викладачів та студентів прийняли у Кам’янці-Подільському. У цьому старовинному місті теж є подібний коледж, але бахмутські музики не стали конкурентами місцевим митцям. Бо до реформування у Бахмуті був закладом з навчання виконанню музики та народної хореографії, а студенти у Кам’янці — Подільському готувалися працювати режисерами, художніми керівниками, працівниками культурних закладів. Тож, заклади, як і колективи, швидко порозумілися.
— Спочатку нам віддали частину приміщення для навчання та поверх гуртожитку для викладачів. Для студентів міське управління освіти виділила школу, яку переобладнали для комфортного проживання. Бо у гуртожиток, в який планували поселити наших учнів, заїхало багато переселенців, і місця виявилися зайнятими. Але студенти обирають різні варіанти — хтось з родинами орендує житло, хтось скооперувався з друзями та зняв великий будинок на всю групу. Але частина так і живе у школі, там зараз чотири великих кімнати, облаштували душ, харчоблок, тобто, окреме крило для проживання, — пояснює викладачка.
Правда, школа знаходиться доволі далеко від того, де проходить навчальний процес. Організували автобус, але через специфіку навчання, коли до пізнього вечора проходять індивідуальні заняття, централізовано возити студентів не виходить.
— От прямо зараз йдуть перемовини з ректором Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка щодо кімнат у їхньому гуртожитку. Це було б набагато зручніше для наших здобувачів освіти, — ділиться планами Ольга Воробйова.
Майже половина викладачів коледжу переїхали разом з закладом. Але є ті, хто залишився у Бахмуті чи виїхав в інші країни або регіони України. І для них це стало проблемою: через індивідуальний спосіб навчання музичним дисциплінам, змішана форма навчання тут існує тільки для дітей. Офіційно дистанційно можуть навчатися ті, хто виїхав за кордон, з інвалідністю, зі статусом дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, неповнолітні, якщо батьки бояться відпускати. Але педагоги мають бути тільки в аудиторіях: бо не може бути такої ситуації, щоб дитина приїхала на навчання, а її педагог може викладати тільки онлайн.
— Ми маємо 83 студенти, що займаються в аудиторіях, і 90 — тих, кому офіційно дозволено вчитися онлайн. Кілька студентів з тимчасово окупованих або нещодавно звільнених територій пішли в академічну відпустку на рік. Це діти зі Світлодарська, Миронівського, Лиману та Святогірська, — пояснює пані Ольга.
Навчання всіх майбутніх музикантів та хореографів здійснюється виключно бюджетним коштом. Ті, хто переїхав у Кам’янець-Подільський, крім безплатного проживання, отримують ще соціальну стипендію та державну допомогу як внутрішньо переміщені особи. До речі, серед них багато вступників вже цього року — на різні спеціальності вступили 48 людей. Це трохи менше, ніж завжди, але різниця мізерна — у кількох людях. Викладачка пояснює це індивідуальним підходом, який спрацьовує вже багато років:
— У нас своя специфіка: весь рік йде профорієнтація, кожний викладач готує собі студентів. Тому тільки кілька людей не вступили, як планували, бо поїхали далеко чи поміняли свої плани.
На новому місці вже відбулася урочиста посвята у першокурсники. На захід завітали гості — представники Донецької ВЦА і керівництво міста, що гостинно прийняло коледж. Організували юні митці й виступи до Дня працівника освіти та Міжнародного дня музики. Режисер місцевого театру, яка спеціально прийшла подивитися виступи бахмутян, відібрала творчі колективи коледжу для участі у великому концерті для Дня Захисників Україну. Попри те, що не всі колективи були у повному складі, а юні музиканти змогли перевезти з дому концертні костюми чи взуття, виконання вразило гостей.
— А ми вже плануємо концерти вуличної музики! Тут неймовірно красивий парк з лебедями. Взагалі, місто туристичне, з багатою історією. З нашого корпусу відкривається неймовірний вид на фортецю та старовинну церкву. Це надихає, — зізнається викладачка. — Тож, час включатися в культурне життя. Ми маємо місію попри війну популяризувати українське мистецтво та культуру.