Благодійний фонд «Схід SOS» коштом донорів за 7 мільйонів гривень відремонтував старе приміщення лікарні села Нересниця, куди планував евакуювати 36 маломобільних осіб з населених пунктів, де йдуть бойові дії. Голова громади перед початком роботи підписав договір: фонд ремонтує та облаштовує будівлю, громада забезпечує фінансування та стаціонарний догляд зокрема для евакуйованих людей. Наразі, лікарня відремонтована, але у Нересниці вже 9 місяців відмовляються приймати маломобільних осіб, які не можуть жити без догляду та турботи. Кажуть — рішення не було погоджене з сільськими депутатами, яким не до вподоби така ініціатива, бо мають більш важливі пріоритети.
Їм більше нема куди
Знайти прихисток у заможному та затишному селі на Закарпатті мали понад три десятки людей, евакуйованих з прифронту, що не мають родичів та потребують стороннього догляду. За медичними показниками вони не можуть бути госпіталізовані, але жити самостійно без сторонньої допомоги їм не під силу.
«Наприклад, чоловік, який працював на будівництві в Слов’янську: під час обстрілу він впав з другого поверху й зламав шийку стегна. А через кілька днів в нього стався інсульт, — розповідає Ярослав Корнієнко, координатор напрямку евакуації благодійного фонду «Схід SOS». — Він був абсолютно виключений з повноцінного самостійного функціонування, потребував реабілітації, оформлення інвалідності. До нас звернулася його сусідка, щоб ми його евакуювали».
Майже півтора року співробітники «Схід SOS» допомагали чоловіку відновити та оформити документи, взаємодіяти з медичними закладами, забезпечили місцем тимчасового проживання, бо повертатися йому вже немає куди. Але попри все, людина залишається залежною від сторонньої допомоги, є непрацездатним та має інвалідність ІІ групи, тому потребує переміщення в заклад, де він міг би отримувати допомогу у побуті щоденно. Бо якщо поселити його у звичайний шелтер, він не зможе впоратися самостійно.
«Або старенька з Бахмута, в якої рід час обстрілів загинула донька. В неї тепер немає нікого і нічого — жінка має важкі проблеми зі слухом і самостійно жити не зможе, — надає ще один приклад пан Ярослав. — Всі ці люди якось жили у своїх будинках та квартирах, мали підтримку сусідів чи соціальних працівників, але через активні бойові дії опинилися самотніми і найнезахищенішими. Це страшні історії, коли люди телефонують нам на Гарячу лінію, бо по вулиці вже йдуть бої, а вони не можуть спуститися в сховище або самостійно евакуюватися. І кажуть, що їм страшно не тільки від обстрілів, а й через те, що нема кому допомогти — бо всі навкруги вже виїхали. Або повністю зруйновані населені пункти, в яких доводилося витягувати стареньких з-під завалів і напівзруйнованих будівель».
Усі заклади підтримки переповнені
Для розміщення таких людей має бути спеціальне місце, де вони можуть гідно перебувати й де їм нададуть супровід. Тих, кого евакуює «Схід SOS», вони розміщують в Дніпрі в центрі тимчасового прихистку «Океан добра», де є спеціально пристосовані приміщення, ліжка, візки та каталки, а головне — люди, які надають допомогу.
«Але потім нам потрібно їх розмістити довгостроково. Бо ми, як благодійний фонд, підтримуємо центр тимчасового захисту для людей з інвалідністю. Але не можемо взяти на себе зобов’язання утримувати там людину п’ять чи десять років, — пояснює Ярослав. — Це має робити держава. І тому, щоб вивільняти місця для тих, кого вивозять безпосередньо з небезпечної зони, нам потрібні постійні місця у геріатричних закладах».
Але таких місць катастрофічно не вистачає: подібні заклади в Україні не розраховані на великі потоки людей, які змушені переміщатися через бойові дії, руйнування чи окупацію. Дефіцит відчувається навіть в Європі, куди теж перевозять маломобільних українців благодійники. До прикладу, у Волинській і Рівненській областях, які готуються приймати евакуйованих з Донеччини, відповідні представники озвучили «нуль» вільних місць для маломобільних людей.
«Будувати нові будинки підтриманого проживання дуже дорого і немає дієвого механізму утримання, — каже координатор. — Тому ми вирішили, що найбільш логічно розширювати чинні заклади у громадах, які зацікавленні у співробітництві».
А зацікавленість громад насправді ґрунтується на кількох складових. По-перше, вони отримують певний відсоток місць у відремонтованих закладах для місцевих жителів. У людей бувають різні обставини й ніхто не застрахований від того, що йому знадобиться така послуга.
«По-друге, це робочі місця в цьому закладі — санітари, кухарі, адміністрація, бухгалтерія, — каже пан Ярослав. — І третє: війна все ж справа солідарна. Ми не для комерційних цілей або особистих справ створюємо подібні заклади. Щоб долати наслідки війни, має бути солідарність всієї країни».
Люди можуть залишитися на ношах просто на вокзалах
Наразі, конфлікт намагаються вирішити на рівні співпраці областей. Закарпатська обласна адміністрація, яка раніше також не погодила фінансування розширеного відділення лікарні, відремонтованого коштами донорів, домовляється про співпрацю з Донецькою ВЦА, щоб релокувати в Нересницю інтернатний заклад для дітей з інвалідністю — з фінансовими зобов’язаннями з боку Донеччини.
Але 36 евакуйованих з-під обстрілів маломобільних людей, які вже могли проживати в підготовлених для цього приміщеннях та створених саме для них умовах, так і залишаються «у повітрі».
«На жаль, за два роки система допомоги саме цій категорії не налагоджена. Шукати місце постійного проживання для кожної евакуйованої маломобільної особи працівникам благодійних організацій доводиться «вручну», обдзвонювати різні заклади по всій Україні, звертатися до благодійників тощо. Бо державних механізмів, які б ефективно працювали, на разі, просто не існує, — каже Ярослав Корнієнко. — Але якщо зараз знов почнеться евакуація якогось більш-менш великого міста, то ці маломобільні та лежачі люди будуть просто лежати на ношах та каталках на залізничній платформі в місті Дніпро. Тому я вважаю, що створення таких будинків підтримки має бути для держави пріоритетом. І ми не маємо права розслаблятись у цьому питанні».
І поки місцеві депутати Закарпатського села сперечаються про доцільність такого закладу в їхній громаді, де, на щастя, не було бойових дій, працівники «Схід SOS” пишуть запити у всі органи соціального захисту України та європейських країн. Бо ще пам’ятають ті відчуття, коли від їхнього вміння знаходити рішення в дуже складних умовах залежали життя людей.
«Як ми приймали дзвінки на Гарячій лінії, коли маломобільні з Луганщини, що вже палала, не знали, куди та як їм їхати. Саме тому ми впровадили евакуацію «від дому» для таких категорій, — згадує Ярослав. — Як наші хлопці саджали їх на потяг у Покровську, а я зустрічав на вокзалі у Дніпрі. Ці шалені потоки щодня: 15-20-30 людей, які не можуть самостійно подбати про себе. Люди, що знаходяться у розпачі, бо їх відривають від будинків, звичного середовища, підтримки».
Працівники «Схід SOS» відкрито заявляють про ситуацію, що склалася на Закарпатті, і просять дієвої допомоги не тільки з конкретними випадком, а щодо створення системи захисту маломобільних людей на державному рівні.
Фото зі сторінки Facebook БФ «Схід SOS»
