Ми домовилися зустрітися з Ольгою, оператором інформаційної гарячої лінії для вимушених переселенців, після її робочої зміни. Але Ольга затрималась, намагаючись допомогти самотній літній жінці, яка з переламом шийки стегна лежала паралізована у своїй квартирі у Донецьку. Сусідка жінки повідомила про її жахливу ситуацію на гарячу лінію, і Ольга взялася телефонувати до донецьких соціальних служб, переконуючи їх надати допомогу та відправити соціального працівника до пенсіонерки. Вона знала, куди телефонувати, адже постраждала жінка жила у тому ж районі Донецька, де сама Ольга провела багато років перед тим, як була змушена поїхати через війну. За 20 хвилин ми розпочнемо наше інтерв’ю й Ольга розкаже мені, що її мати, яка виїхала з нею з Донецька у серпні 2014, через кілька тижнів після приїзду до Києва отримала аналогічну травму й померла тут минулого жовтня.
У Донецьку Ольга 21 рік пропрацювала вчителем фізики, також була заступником директора школи. Її дочка три роки тому вступила до університету в Києві, тому коли почалася війна, у родини не було сумнівів щодо того, куди саме їхати. Ольга швидко знайшла роботу в столиці. «У першій же школі, де була вакансія й куди я звернулася, мені запропонували посаду. Я запитала у директора, чи вона знає, звідки я, і чи розуміє, що я можу в будь-який момент поїхати назад до Донецька», – згадує Ольга. Але директор лише сумно посміхнулася й сказала: «Ви тут щонайменше на рік».
Ольга живе в гуртожитку із дочкою та їхнім котом, якого вони вивезли з Донецька. Кіт мужньо витримав нелегку дорогу з вибухами вдалині, озброєними людьми довкола, папугами в клітках та наляканими собаками, яких інші переселенці вивозили останнім поїздом із Ясинуватої до Києва (потім це залізничне сполучення було припинено). Досить довго Ольга з донькою ховали кота від директора гуртожитку, але, на щастя, зрештою їм дозволили тримати тварину.
Після смерті матері Ольга почувалася спустошеною і хотіла лише якомога більше працювати, щоб не було часу думати та згадувати. Її дочка, яка на той час вже працювала оператором гарячої лінії для переселенців, запропонувала мамі також приєднатися до команди. «Перші дні були дуже нелегкими, я просто не уявляла, як же я впораюся з усіма цими запитами, які ми отримуємо», – розповідає Ольга. Втім, вона швидко адаптувалася.
Ця гаряча лінія належить неурядовій організації «Донбас-SOS» і має підтримку Міжнародної організації з міграції на кошти, надані Європейським Союзом. Третина операторів гарячої лінії самі є вимушеними переселенцями, ще значна частина співробітників – вихідці з Донбасу, які переїхали до Києва багато років тому. Вони приймають до сотні дзвінків на день, надаючи інформацію переселенцям та людям, які постраждали від конфлікту, направляючи їх для отримання психологічної підтримки та юридичних консультацій, підшукуючи координати державних, неурядових та міжнародних інституцій, які допомагають переселенцям. Це яскравий приклад того, як українське громадянське суспільство на місцях взяло на себе усі виклики кризи від самого її початку.
Станом на кінець липня 2015, Міністерство соціальної політики України зареєструвало 1 млн. 400 тис. вимушених переселенців. За оцінками міжнародних організацій, на Сході України 5 млн. людей потребують гуманітарної допомоги, із них 3,2 млн. перебувають в особливо вразливому становищі.
«Багато людей у сильному стресі в нинішніх обставинах, вони не знають, до кого звернутися та де шукати інформацію, деякі не мають доступу до Інтернету, інші просто дезорієнтовані, – Ольга ділиться враженнями спілкування з тими, хто телефонує на гарячу лінію. – У більшості випадків ми здатні допомогти принаймні інформацією». Приблизно половина запитів, які отримують оператори, стосуються реєстрації, документів та процедури перетину контактної лінії між контрольованими та неконтрольованими Урядом територіями Донецької та Луганської областей. Приблизно 20% тих, хто телефонує, хочуть знати, які державні, неурядові та міжнародні структури надають допомогу переселенцям.
Робота на гарячій лінії не обмежується відповідями на дзвінки. Ольга проводить достатньо часу шукаючи інформацію та вивчаючи внутрішні огляди новин «Донбас-SOS», щоб бути здатною належно консультувати людей. Під час навчального року вона працювала на вечірніх змінах, після шкільних уроків: «По дорозі з лівого берега, де розташована школа, я переключалася з уроків фізики на проблеми переселенців».
Ольга їздила до Донецька й брала із собою візитки гарячої лінії. Каже, що розібрали їх усі. Наразі приблизно чверть усіх дзвінків на гарячу лінію надходить із неконтрольованих Урядом територій Донецької та Луганської областей.
Наприкінці навчального року учні Ольги запитали її, чи вона тепер поїде назад до Донецька. «Діти, ви ж дивитесь новини по телевізору? Як тільки ви почуєте, що в Донецьку все добре, я поїду», – сказала вона. «Ми сподіваємось, що в Донецьку все буде добре, але ви залишайтеся тут», – відповіли діти.
За матеріалами: МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ З МІГРАЦІЇ