Інколи вчасна юридична консультація може суттєво вплинути на життя людини. На Гарячу лінію Донбас SOS у вечірню зміну звернувся 19-річний Даніїл Токмань, який був у відчаї: через обмеження, котрі стосуються документообігу під час воєнного стану, його місце реєстрації не відбивалося у витязі через портал “Дія”. За кілька годин до закінчення строку подання документів для переведення на навчання бюджетним коштом, Даніїл отримав якісну консультацію нашого юриста і тепер чекає на рішення спеціальної комісії. Хто вони – студенти, які мріють отримати такий шанс, – читайте на нашому сайті.
Зараз юнак знаходиться у місті Білозерське Покровського району. Саме тут він народився та закінчив 9 класів школи. А у 2018 році вступив у місцевий професійний гірничий ліцей. Підліток вважав, що корисніше за три роки отримати спеціальність, ніж два роки “просиджувати штани” у звичайній школі.
— Нічого поганого у робочій професії не бачу, це зовсім не соромно! У мене батько — шахтар, брат — професійний будівельник, працював у Харкові. Тому вибір ліцею не був випадковим, — каже Даніїл. — На той момент я розглядав як варіант, тому вчився сумлінно, мав тільки високі оцінки. Але потім вирішив здобути вищу освіту. Зрозумів, що можу реалізуватись у чомусь, що пов’язано… з іноземною мовою.
У 2021 хлопець вступив до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна на факультет іноземних мов, щоб здобути навички перекладача. Каже, з дитинства цікавився мовами різних країн, хоч у школі вивчав тільки англійську. У ліцеї на це взагалі була мінімальна увага, тож довелося все опановувати самотужки.
— Я здав ЗНО по трьох предметах, отримав середній бал — 186. Була можливість вступити на бюджетне фінансування в інші заклади, на інші спеціальності, наприклад, на юридичний чи будівельний факультет. Але я дуже хотів вчитися саме у Каразина і саме іноземним мовам, тому оформив контакт на навчання своїм коштом, — пояснює Даніїл.
Поки він не думає, що обидві професії зможуть перетинатися. Але не шкодує, що вирішив опанувати настільки різні навички. Зараз у центрі його уваги — італійська та англійська.
— Можливо, колись поїду на навчання чи працювати за кордон, — каже хлопець. — Вчора, наприклад, була зустріч з куратором проєкту Еразмус+ по обміну студентів, який працює з нашим університетом. Викладачка з університету у Палермо говорила до нас італійською, було дуже корисно. Я зацікавлений у подібному досвіді, але, на жаль, через воєнний стан, цьогоріч така можливість не розглядається для студентів-чоловіків. Але “сподіваємося наступного разу”- сказала вона мені італійською.
Даніїл бачить себе викладачем – чи української мови для італійців або американців, чи навпаки, вчити українців різним мовам.
— Я думаю, що зараз все можливо. Ймовірно, мої навички будуть корисні для військових. Так чи так, нам усім треба прилаштовуватися до реальності, яка не тільки обмежує, але надає, різні можливості.
Як розпочалася війна, Даніїл був вдома, бо університет був на карантині. Студенти не встигли приїхати, бо тільки повинен був розпочатися весняний семестр. Потім, коли оголосили евакуацію, поїхав разом з родиною до Полтавщини. Зараз повернувся додому, бо там, у родичів у селі, не було стабільного інтернету, що заважало повноцінно навчатися. Тож, у Харкові студент не був з грудня, поїхав додому, одразу як здав зимову сесію. Каже, не бачив улюблене місто у війні, але слідкував з першого дня за його боротьбою, стражданням, руйнуваннями.
— Відчуваю нестерпний біль, як кожен громадянин України, не кажучи вже про харків’ян. Як на мене, це — Місто-Герой, яке тримається попри ті випробування, які випали на його долю. Люди, влада міста намагаються максимально його відновлювати та берегти. Думаю, повернуся туди навчатися у близькому майбутньому, — впевнений студент.
Він знає, що його однокурсники здебільше роз’їхалися з міста: хто у Львові, хто в Полтаві, хтось — за кордоном. Його товариш по кімнаті у гуртожитку кілька тижнів був змушений ховатися у підвалі гуртожитку, бо родина — з Луганщини, повертатися додому просто не було можливості. Йому ще не було 18 років, тож він зміг виїхати до Польщі, як тільки батьки евакуювалися.
Даніїл каже, що зараз він вчиться дистанційно, кожного дня має всі пари за розкладом. З минулого тижня йде сесія, тож напруження максимальне — заліки, іспити…
Коли ж почув, що студенти певних категорій можуть претендувати на переведення на бюджетний спосіб навчання, ця інформація його дуже зацікавила. Зокрема це стосується тих, хто проживає на території, де йдуть бойові дії, тобто наразі це вся Донецька область.
— Якщо чесно, через повномасштабну війну батькам складно оплачувати моє навчання. Хоч шахта ще працює, але обсяг роботи скорочуються. Часто немає світла, бойові дії не так вже й далеко. І невідомо, чи не доведеться нам знову терміново кудись їхати, — пояснює хлопець.
Даніїл подав всі документи, бо підпадав під одну з цих категорій. Але не зміг надати документ щодо реєстрації місця проживання — реєстри саме Донецької області під час воєнного стану не завжди коректно відображаються на електронних ресурсах.
— В “Дії” мій витяг з реєстру був порожній, без вказівки на місце реєстрацію. Що робити, я не знав. Знайшов купу телефонів Гарячих лінії, Донбас SOS був третім номером, — згадує Даніїл. — І тут мені юристка підказала, що у разі відсутності даних у витязі про місце реєстрації, можна надати документи про закінчення школи та ліцею в Білозерському. Це було в останній день, коли можна було подати пакет документів. І завдяки пораді юриста встиг це зробити.
Поки Даніїл тільки чекає на рішення щодо навчання бюджетним коштом. Але наполегливість та завзятість, з якими юнак прагне отримувати знання, у будь-якому випадку допоможуть йому впевнено йти по життю та бути корисним суспільству та своїй країні.