Чи чують чиновники громадськість, яка 12 років допомагає людям? Які запити актуальні на Гарячій лінії останній рік? Чому у високих кабінетах не завжди дбають про безпеку тих, хто опинився в окупації, вимагаючи докази, що можуть стати причиною потрапляння «на підвал»?
Пропонуємо інтерв’ю з керівницею організації «Донбас СОС» Віолетою Артемчук про еволюцію діяльності організації та виклики у роботі з внутрішньо переміщеними особами (ВПО) та мешканцями тимчасово окупованих територій (ТОТ) протягом останніх чотирьох років.
Пані Віолето, діяльність «Донбас СОС» за чотири роки повномасштабного вторгнення видозмінювалася: додавалися вторинна юридична допомога, мінялися теми адвокаційної діяльності, на Гарячу лінію дзвонили люди з різних регіонів, які ставали небезпечними. Цей унікальний досвід дозволяє фіксувати та аналізувати тенденції підтримки, якої потребує суспільство зокрема через війну. Чого потребують люди?
— Чотири роки — це дуже широка перспектива. Так, тенденції і запити змінюються. І за чотири роки це відбувалося багато разів. Це залежить від багатьох факторів: наприклад, від змін у законодавстві. Або від формату та кількості допомоги, яка надається неурядовими або міжнародними організаціями. Коли починається нова програма допомоги, запитів стає більше. Якась ініціатива гуманітарна або грошова від міжнародних організацій закінчується — таких запитів стає менше. Це якщо аналізувати у широкій перспективі…
Але, звичайно, після початку повномасштабної війни, і, мабуть, перший рік, грошова або гуманітарна допомога від міжнародних організацій надавалась досить широким категоріям людей, умови участі в ній були не такими вибірковими, як зараз. Тому було маса запитів щодо отримання допомоги грошової, головним чином, від міжнародних організацій. Тепер таких запитів менше, бо сильно звузилися категорії. І люди, як правило, про це знають, тому телефонують ті, хто знає, що має право.
Який запит на станом на зараз найбільш актуальний або найбільш частіше зустрічається?
— Наскільки я бачу, останніми місяцями багато запитів від тих, в кого через війну суттєво змінилися життєві обставини. Громади стають прифронтовими та небезпечними. Люди виїжджають і «заходять» у новий статус — внутрішньо переміщених осіб. Пласт проблем ВПО надзвичайно широкий та глибокий. Людина, яка щойно виїхала або має родичів, яких нещодавно евакуювали, часто не знає, на що має право претендувати — як довго будуть тривати виплати, чи нададуть житло, де треба реєструватися, як не натрапити на шахраїв? Мені здається, саме ця категорія українців знаходиться у невизначеному стані і потребує консультацій та роз’яснень.
А щодо частих запитів, то це, мабуть, питання щодо майнових прав: порядок отримання компенсації за зруйноване майно, хто має право, як діяти. Ну і зараз, я так думаю, новий закон про ВПО викличе традиційно багато питань.
Операторів Гарячої лінії часто питають: «Скажіть, а ви живі люди чи роботи?». І дуже радіють, що ми живі, бо вони потрапляли на безліч різних ліній, де треба довго слухати роботів, обирати якісь цифри, щоб, врешті решт, так і не добратися до живої людини, щоб запитати те, що треба. Чи означає, що попри тотальну диджиталізацію така «жива» лінія все одно залишається актуальною?
— Мені б хотілося так думати, принаймні. Мені самій неприємно, коли я не можу пробитися до живого оператора деінде, бо не завжди можна обрати точну тему чи питання, яке вони там окреслюють. Я щойно була на зустрічі, де нас питали: чи все людина розуміє з першої консультації на Гарячій лінії? Думаю, це питання стосувалося кваліфікації операторів нашої Гарячої лінії. По-перше, я впевнена, що кваліфікація достатня. Але я задумалась, чому люди звертаються до нас за другою, третьою консультацією. Бо якісь базові речі ми роз’яснюємо одразу. А от друга, третя консультація — це те, з чим стикається конкретна людина, намагаючись вирішити питання в державних та місцевих органах. Часто буває, що чиновники різних рівнів мають дуже широкі трактування щодо виконання законів та постанов. Тому просто переходом по кнопках, мені здається, дати вичерпну відповідь неможливо. І повторні звернення — це певний показник. Показник довіри до нас, визнання нашої професійності та кваліфікації
А як за цей час змінилась парадигма «влада — громадськість» в питанні ВПО та людей на ТОТ? Хто зараз задає тон у цьому питанню? Бо міністерства тасують вже п’ятий рік: їх приєднують, роз’єднують, реформують, міняють назви і керівників. А «Донбас СОС» залишається.
— Теж думала над цим питанням, і воно трохи викликає сум. На початку своєї роботи в цій темі я бачила кілька хвиль взаємовідносин правозахисних організацій і влади. Був період, ну, скажімо так, повного ігнорування. Коли не чули і навіть не намагалися. І це було досить демонстративно.
На початку повномасштабного вторгнення і певний період, коли, була розгубленість, чули і, я можу навіть сказати, що прислуховувались, брали до уваги те, що рекомендували профільні ГО.
А потім настав період — той, який зараз. Можливо, це суто моє суб’єктивне бачення, але зараз роблять вигляд, що залучають і чують. Але насправді, у результаті майже нічого не беруть до уваги.
У мене і наших юристів-аналітиків часу в добі не вистачає, щоб взяти в участь у всіх робочих групах при різних міністерствах, куди кличуть. На пошту приходить «Дайте кандидатури, підтвердить участь». І ми надаємо кандидатури, підтверджуємо участь. Ця робоча група або працює, або не працює. Коли працює, збираються рекомендації, коментарі, працюють над політиками. А потім виходить закон, де все, що було запропоновано нами чи іншими громадськими організаціями, взагалі не взято до уваги.
Тобто, треба залучити громадськість. Ну, залучили. І ми включаємось у це. Це і час, і збір даних, і створення аналітики, а в результаті — отак.
Коли немає одного профільного органу, який відповідає за ці питання, то вкрай важко. Комунікувати важко, бо питання нашої цільової аудиторії опинилися у різних міністерствах. Постраждалі від війни не знаходяться тільки в полі однієї проблеми. До прикладу, питання освіти — проблеми зі вступом, з підтвердженням освіти, але це не є виключним питанням МОН. Постійно нанизуються інші проблеми, а у кожного міністерства свій трек. І зібрати це все в одно, щоб розв’язати питання, досить важко. Формати можуть бути різними, але відсутність єдиного органу ускладнює роботу.
А чому так завжди виходить? Держава не бачить в цьому якоїсь цілісної картини чи важливості?
— Я не можу так сказати однозначно, ні те, ні те. Сподіваюсь, що це пошук нових форм або просто відсутність єдиного бачення. Ми з колегами нещодавно говорили про це. Є, наприклад, міністерство ветеранів, яке виконує певну координаційну функцію. Усі рішення вони мають приймати у тісній взаємодії з іншими міністерствами. Це таке, ніби парасолькове, міністерство, «вікно входу». Але конкретно воно може звернутися до інших міністерств, щоб усунути якісь проблеми. А ми тепер щодо проблем ВПО та людей на ТОТ до інших міністерств маємо звертатися самостійно, без цієї парасольки.
А які способи спілкування з людьми в окупації у нас залишились?
— За моїми суб’єктивними враженнями, попри те, що ці категорії стали менш доступними, проблеми людей, які там залишаються, на рівні адвокації, вивчення, рефлексії, зараз більш проявлені, ніж були у 2022-му році. Про це стали говорити. І ми зокрема.
Я не пам’ятаю, чи громадськість зверталась до людей в окупації, коли там були попередні вибори. Що, мовляв, не беріть участь за можливості, не йдіть працювати в комісії. Зараз таке звернення є, причому не тільки від громадських організацій. Центральна виборча комісія теж надала доволі ґрунтовну позицію. Це звернення до конкретної цільової аудиторії. Вони стали менш доступними, але з поля зору громадянського суспільства вони не випали.
А це пов’язано з тим, що ці люди тепер живуть не тільки на Донбасі?
— Думаю так, звичайно. Людей в окупації стало більше, доступ у них став більш ускладненим до всього на підконтрольних територіях. І окупаційний режим став жорсткішим, до громадян України масово застосовуються репресії. Ситуація змінилась, я не можу порівнювати.
Яка тема, що пов’язана з окупацією, наразі, найбільш актуальна в роботі «Донбас СОС»?
— Виїзд. Отримання документів українського зразку після виїзду. Свідоцтво про народження, якщо залишаються там, але про це все менше і менше запитують, бо процедура складна. Освіта. Особливі періоди, коли змінюється законодавство. Люди звідти намагаються дізнатися, про пенсію, наприклад. Ідентифікації, заяви про пенсію РФ, тощо тощо.
Які проблеми можна покрити консультаціями на Гарячій лінії, а які не можна через об’єктивну реальність сучасної ситуації?
— Там, де немає точного законодавчого врегулювання або воно звучить розпливчасто, ми покрити не можемо, як би не хотіли. Складні процедури, через які не кожна людина на ТОТ ризикне пройти зокрема через безпекові компоненти. Ми не можемо гарантувати, що це буде для людини безпечно, тому навіть радити не можемо.
Пенсійні питання і ідентифікація. Якщо людина знаходиться без доступу до інтернету на ТОТ, ми не можемо цьому дати раду.
Надання житла, житлової програми… Навіть за великого бажання, але якщо там є певні категорії чи умови, ми ніяк на це не можемо вплинути.
Насправді, багато того, що не врегульовано. Буває, попит, скажімо так, перевищує пропозиції або йде врозріз з законодавством. Саме тому без адвокації, спілкування з державними органами, які запроваджують ці умови та правила, неможлива справжня допомога.
Але адвокатувати стає складніше, набагато складніше. Через розпорошеність функцій, через ігнорування наших думок.
Наведу приклад. Усі кажуть про спрощення процедури та доступність освіти для молоді з ТОТ на підконтрольній території. Коли почалась вступна кампанія, з’явився фактор, про який ніхто не міг й подумати. Вступники, знаходячись на ТОТ, мають підтверджувати, що вони саме в окупації, а не у Відні п’ють каву. Це перший рік таке: раніше було достатньо підтвердження перебування в окупації пропискою батьків.
Міністерство освіти і науки не бачить в цьому жодних проблем.
Це дуже болючий нюанс. А для людей там — вкрай небезпечно. А іноді неможливо. Я не знаю, чим керувались чиновники, які це запропонували, як обов’язкову умову. Надайте світлину з пізнаваного місця — а ви впевнені, що після цього людина не потрапить «на підвал», бо «фотографувала і надсилала українським інституціям для наведення ракет?» Селфі з геолокацією, яке знайдуть під час фільтрації при перетині кордону — це ж автоматичні питання і ризик того, що нікуди не випустять.
Так у яких випадках зараз ви радити набирати 0800 309 110?
— В нас дуже широкий спектр тем, від отримання довідки ВПО та допомоги на проживання, від виїзду з ТОТ до евакуації з небезпечних регіонів, від питань освіти до питань доступу до медичних послуг. Важко перелічити всі теми, по яких до нас надходять звернення і ми надаємо консультації. Звертайтеся, будемо розбиратися.