Що широка українська авдиторія знає про життя в окупації?

Життя людей, які опинилися в окупації, багато років було фактично «білою плямою» в інформаційному просторі України. Про це або не говорили нічого, або поверхнево пояснювали якісь процеси, що відбувалися під тиском окупації. Пересічні українці, які не були дотичні до теми, переважно не чули ані про тортури та катування, ані про супротив на окупованій частині країни, скептично, а інколи вороже ставилися до тих, хто був змушений постійно перетинати КПВВ, щоб владнати проблеми з документами, виплатами або навідати родичів тощо. Життя «там» було нецікаве, бо «всі нормальні виїхали»…

 

Після повномасштабного вторгнення ситуація дещо змінилася, бо територій, які захопив ворог, стало більше. Пізніше з’явилися деокуповані регіони, і про те, що відбувається в окупації, стали говорити свідки. Люди почали дізнаватися про те, що не почули у свій час — коли окупація торкнулася тільки сходу України. 

Водночас інформації щодо життя в окупації ставало все менше, попри те, що суспільство було вже більш зацікавлене цією темою. Бо переривалися зв’язки з тими, хто там вже понад 11 років: люди помирали, виїздили чи просто перестали спілкуватися, бо не залишалося спільних тем. Бо посилилися обмеження з боку окупантів: офіційно забороняли месенджери, вимикали сайти та нищили покриття мобільних операторів. Бо зменшилося кількість електрики та можливості здійснювати цей зв’язок. І, звісно, офіційні джерела інформації, які існують в окупації, не ставали об’єктивнішими чи правдивішими. Крім того, інформація, яка все ж таки потрапляє в інформаційне поле, розглядає, переважно, два образи громадян України в окупації “герой” або “зрадник”. Життя людей поза цими образами так і залишається білими плямами. Звичайне повсякдення громадян, які опинились в тяжких умовах, майже не висвітлюється в українському медійному просторі. 

То що ми зараз знаємо про життя людей по той бік лінії фронту? Ми ризикнули на невеликий експеримент, який, звісно, не претендує на статус соціологічного дослідження. Щоб зрозуміти, наскільки для звичайного українця багато неочевидних питань про життя на ТОТ, ми опитали рандомно обраних людей, які не дотичні до теми через професію та не мають близьких родичів з або на окупованих територіях. Ми поспілкувалися з

  • Ксенією та Богданом, подружжя 50 років, Київ
  • Пані Марією, 60+ років, пенсіонеркою, Київ
  • Ерікою, 62 роки, волонтеркою, Ужгород
  • Романом, 42 роки, підприємцем, Вінниця
  • Тетяною, 35 років, інжереркою, Миколаївська область 

Це точно не спосіб показати, що українці байдужі до людей в окупації. Це — спроба зрозуміти, над чим нам, як суспільству, варто працювати. Бо на нашій Гарячій лінії ми часто чуємо історії, як людям, що пішки вийшли з замінованого міста, у Пенсійному фонді більш спокійного регіону пропонують з’їздити додому за якимось папірцем. Або молоді, яка обрала Україну для навчання, пройшовши кілька фільтрацій, роки залякування та пропаганди, доказати, що вони, дійсно, перебували в окупації. 

Також ми дамо відповіді фахівців «Донбас СОС» на 6 питань, які ставили у міні-інтерв’ю. Надсилайте цю статтю знайомим, додавайте на свої сторінки у соцмережах. Давайте долати цю «мертву тишу» разом.

Звідки ви дізнаєтесь про життя громадян в окупації? З яких каналів? Чи достатньо вам такої інформації? Може замало чи забагато?

  1. Дізнаємося переважно з новин. А ще з тг-каналів. Але там неправдива інформація. По ідеї, можна прочитати будь-який канал типу Новості Донецька, і там коментарі і відгуки. Чи правда те, що там є, чи ні — не перевірити потім. Інформації замало в цілому. Не вистачає інформації про життя там. Об’єктивної інформації. Зрозуміло, що вони всі заручники там.
  2. По-перше, радіо, по-друге, ютюб. Більше радіо. Громадське, НВ. Це два канали, які слухаю регулярно. Я вважаю, що про ці проблеми треба говорити більше.
  3. Спілкування з людьми, які переїхали в Ужгород і якимось чином дізнаються про життя в своїх рідних краях. Хоча раніше вони наче більше розповідали, а тепер мало про це говорять. Як батьки там залишилися, як там усе відбувається. Не знаю, вони або бояться вже про це казати, або не спілкуються з тими, хто там живе. Ще, мабуть, соціальні мережі, пости волонтерів або тих людей, з якими я з 2014-го року пов’язана через волонтерську діяльність. Новини, навряд чи, тому що я не дуже довіряю новинам. Звичайно, достатньо такої інформації. Можна для себе аналітику провести і уявити, що там відбувається.

4.Взагалі не цікавився такою темою. Може, інколи в новинах про це щось почую. Про Олешки чув, що голод там був такий, що собак їли. Це жахливо. Намагаюсь такі теми оминати, своїх проблем більше, ніж достатньо.

5.З новин, від знайомих, які проживали на прикордонних територіях. Я спілкуюсь, наприклад, з тими, хто живе у Харківській області або у Херсоні. Мабуть, мені цієї інформації достатньо. Але здається, що в цілому інформації в загальному доступному обсязі мало. Бо коли спілкуєшся з кимось, хто до цього дотичний, то розумієш, що взагалі ці всі проблеми не висвітлюються публічно.

Не усе, що почули, є тим, що відбувається

Відсутність регулярної інформації про життя в окупації від джерел, яким можна довіряти, на жаль, часто формує хибну реальність. Уявлення про небезпеку в окупації, можливість евакуації та особливості державної регуляції важливих питань, яке з’являється виключно після прочитання кликабельных новин у сумнівних тг-каналах чи від заангажованих блогерів, майже завжди мало співвідноситься з тим, що відбувається насправді. І навіть спілкування з обмеженою кількістю людей, які мають досвід проживання в окупації, може стати причиною однобічного погляду: до прикладу, якщо комусь вдалося виїхати з окупації більш-менш легко, це не означає, що для усіх людей цей шлях є безпечним і взагалі можливим. Або, якщо знайомий, що залишився на ТОТ, не отримує українську пенсію, бо не знає про обов’язкову відеоідентифікацію, це не означає, що усім, хто опинився в окупації, її не виплачують. Щоб не потрапляти в такі інформаційні пастки, ми рекомендуємо слідкувати за інформацією від відомих правозахисних організацій, які публікують свої звіти та аналітику, а також читати новини регіональних медіа, редакції яких виїхали з окупації — журналісти часто мають надійні джерела інформації, вміють критично аналізувати потік з соцмереж та орієнтуються у місцевій специфіці регіона. 

Відсутність системної та достовірної інформації про життя людей на ТОТ, а також утруднення донесення потрібних меседжів з вільної території в окупацію —  це одна з найбільших проблем в сфері взаємодії під час війни.

Як громадяни виїжджають з окупованих територій? Чи є евакуації звідти?

  1. Немає евакуації, якщо аж дружині Трампа треба було втрутитися. Тобто Олешки були виключенням, про них тому й говорили. А як виїжджають…Через спеціальні переходи, як наш знайомий виїжджав у 2022 році. Через Сумську область. Може є якісь переходи такі і зараз, може їх навіть стало більше. Тоді був один, зараз може є три-чотири. Здається, виїжджають навіть через російську територію.

2. Я сама собі ставлю інколи це питання, бо НЕ уявляю як можна виїхати. Хіба втекти якимись стежками, бо так не виїхати офіційно. Щодо евакуації. Думаю, що Україна навряд може це зробити. Думаю, що з допомогою міжнародних організацій, Червоного Хреста, якщо людина маломобільна, то вивезти можуть.

3. Думаю, це або якісь приватні можливості, або за допомогою держави, або люди самі якось добираються. З того, що я бачу, якщо є можливості евакуації, то є евакуація від держави. Якщо немає можливості, люди вибираються самі. Хто пішки, хто транспортом. А яким саме шляхом, не скажу, не знаю. На мою думку, можливо, через якусь іншу країну, якщо є можливість. Але ж з Росії вже нікуди не виберешся, так же ж? Виходить, я абсолютно не уявляю, як це має бути.

4. Мабуть, вивозять, коли домовляються. Щоб самі зараз їхали, не чув. Як почалася війна, то, може їхали. А хто залишився, може, їх усе влаштовує.

5. У мене, наприклад, є знайомі, які не виїжджають з окупації. Але, наскільки я розумію, зараз вона дуже ускладнена — в цілому, вся евакуація. Сама знаю тільки про ті випадки, коли люди самостійно намагаються виїхати, їх ніхто не евакуює. Через рф, через Європу їдуть. 

Як люди насправді виїздять з окупації? 

Централізованої евакуації з тимчасово окупованих територій наразі немає. Ні силами міжнародних організацій, ні силами держави здійснити таку евакуацію неможливо. Країна окупант чинить перешкоди та не допускає рятувальні місії на території під окупацією. Евакуація з Олешок — безпрецедентний випадок. 

Як правило, громадяни організовують свій виїзд самостійно і за власні кошти. Шлях може пролягати через територію третіх країн. Наприклад, маршрут Донецьк-Київ може виглядати наступним чином: Донецьк-територія рф-територія білорусі-територія Польщі-підконтрольна територія України. Шлях може тривати до 4 діб. Під час проїзду по території рф, громадяни проходять так звану “фільтрацію”. Російські спецслужби опитують громадян, продивляються їх телефони на предмет донатів, переписок з абонентами з території України, фотографій. Передбачити заздалегідь, що питають при таких фільтраціях — неможливо.  Попри це, сотні українських громадян приймають рішення про виїзд та дістаються підконтрольної території України. 

Якщо хтось з ваших рідних та знайомих потребує координації дій при виїзді -зверніться до Донбас СОС.

 

Чи факт отримання паспорту рф в окупації позбавляє громадянства України?

1.Не позбавляє. Може людина отримувала такий паспорт під дулом автомата, або якимось іншим примусом. Немає позбавлення громадянства за отримання паспорту.

2.Автоматично — ні. Треба подивитися закон про громадянство. Я вважаю, що ні. І вважаю це єдино правильним варіантом. До того ж, я вважаю, що не можна карати й тих, хто був змушеним працювати в окупації. Бо за що жити? Нема ж способів забезпечити людину роботою від держави Україна, та іншими засобами існування теж не можна забезпечити.

3.Ситуації різні бувають. Не знаю, не можу відповісти. Я за те, щоб не позбавляли громадянства. Не думаю, що на законодавчому рівні це означає, що людина вже не громадянин України. Громадянин.

4. Не думаю. У нас півкраїни мають по два паспорти — депутати всякі теж. Та й хто це буде перевіряти?

5. Наскільки я знаю, ні. Але, між іншим, в мене знайомі живуть на території окупованої Донецької області, у чоловіка є паспорт України, а у жінки немає. То вони навіть зі своїми дітьми зустрічалися у Єгипті. Бо вони не можуть приїхати в Україну. По-перше, бояться взяти той український паспорт, тому що їх перевіряє ФСБ. Бо вони проходять фільтрацію, навіть коли летять до Єгипту. І потім, якщо вони навіть захочуть виїхати через Сімферополь або через Литву, мені здається, що є такі варіанти виїзду, вони не можуть, бо не зможуть навіть провести свій документ. І, наприклад, у жінки навіть немає закордонного українського паспорту, тобто, що їй робити, як не брати російський?  Але чи залишаються вони при тому українськими громадянами — не знаю.

Відповідальності за отримання паспорту рф немає

Попри те, що росіяни на окупованих територіях дезінформують громадян, що з отримання паспорту рф людина позбавляється українського громадянства — це не так. Стаття 19 закону України про громадянство чітко та однозначно каже: “Не вважається добровільно набутим на тимчасово окупованій території України громадянство держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, у тому числі якщо набуття такого громадянства вимагало звернення із заявою чи клопотанням про його набуття відповідно до порядку, встановленого такою державою, а також у разі набуття громадянином України, якого незаконно депортовано з тимчасово окупованої території України”.

Нам відомі випадки, коли при отриманні російського паспорту людей в окупації змушували на камери повідомляти, що паспорт отриманий добровільно. Держава України НЕ вважає добровільним отримання паспорту в окупації, України розуміє, що виживання людини на ТОТ часто залежить від наявності паспорту рф (медичне обслуговування, доступ до послуг, догляду за хворими, тощо)

 

Чи отримують українську пенсію пенсіонери, які проживають на ТОТ?

1.Таке з 2014 року було ще. Люди їздили на підконтрольні території, щоб зняти готівку. Зараз не можна виїхати. Зараз мабуть і не отримують, бо виїхати складно.

2.Я думаю, що їм пенсія нараховується, але як вони її там отримують? Які там умови? Цього не знаю.

3.Не знаю. Думаю, що пенсії вони там української просто не мають можливості отримувати.

4.Складне питання. Не знаю. Якщо придумали якісь технічні можливості, може, й отримують. Але навіщо їм там гривні?

5.Наскільки я знаю, то не всі. Один знайомий отримує, тому що він встиг її оформити до 2022 року. Виходить, хто встиг оформити, ті отримують. Хто не встиг, ті не отримують, мабуть так. Бо, наприклад, жінка іншого мого знайомого не отримує.

Пенсії тим, хто в окупації, платять

Пенсіонерам, що опинилися в окупації, пенсії нараховують. Бо ця виплата — не винагорода за місце проживання і не благодійна допомога держави, а право, яке набуте людиною відповідно до законодавства завдяки її трудовій діяльності та сплаті страхових внесків.

Стаття 46 Конституції України гарантує право на соціальний захист, а Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначає механізм реалізації пенсійних прав.

Сам факт проживання на ТОТ не позбавляє людину права на українську пенсію, але так, для її виплати необхідно виконувати умови, які встановлені законодавством України.

Донбас СОС регулярно висвітлює умови отримання пенсії для громадян на ТОТ на наших ресурсах. Якщо серед ваших знайомих чи родичів є пенсіонери на ТОТ, нагадайте їм про терміни проходження ідентифікації для продовження отримання пенсій 

 

https://www.facebook.com/DonbassSOS/posts/pfbid0Pa6hnxuj5SAK2ftG4D3msNoeut4Y9shteuD9vA7eRcBD33KkLW9C7T6xixzQ3Hmdl

Якщо потрібні загальні правила та роз’яснення, звертайтеся до нас.

 

Атестат про середню освіту, який отриманий в окупації, визнається на підконтрольній території України?

1.Вища освіта точно не визнається, а от середня…Середня, напевно так. А…ні. Середня не визнається автоматично. Треба підтвердити знання, щоб отримати атестат український. Треба скласти щось типу ЗНО. На питання відповісти.

2. Ні. Думаю, що ні. Я вважаю, що в таких випадках потрібно додаткове тестування по типу ЗНО. Але ось якою мовою. Мовою освіти в Україні є українська. А в цьому випадку, я б дозволила російською. Бо вони стільки перебували в окупації, то можна зробити виключення. Маю власне бачення цього питання. За кожну дитину потрібно боротися. Можуть бути вимоги до складання іспитів по предметах набагато нижчі. Головна мета — зберегти молодь для України, щоб молода людина могла тут розвиватися далі. У разі, якщо дитина не добре володіє українською, дозволити складати російською. Треба ж ще матеріали мати для підготовки українською, де дитина їх мала б брати в окупації.

3. Не можу відповісти. Знаю, як раніше воно було, визнавали, дітки поступали. А тепер не скажу. Під час АТО ніби так воно було, що діти закінчували школи в тих регіонах, але поступали же ж, ні? І в Києві, і у нас поступали.

4. Це як? Вчився там, то й живи там. Хоча, якщо подумати — ну не садити ж їх наново за парти, якщо вже переїхали. Не думаю, що це взагалі якесь важливе питання, і що таких людей дуже багато.

5. Я не знаю.

 

Потрібно підтвердити результати навчання 

Держава Україна не визнає атестати, свідоцтва та інші документи про освіту, видані окупаційною владою на тимчасово окупованих територіях. Щоб отримати законний український документ про освіту, необхідно пройти процедуру підтвердження результатів навчання або екстернату.

Для проходження процедури підтвердження знань та навичок, які були отримані на ТОТ, людина має пройти певну процедуру, яка передбачає складання іспитів, зокрема з предметів українознавчого компоненту (українська мова та література, історія України, правознавство тощо). Особливу проблему це становить для молодих людей, які проживали на окупованих територіях з 2014 року і фактично всі шкільні роки навчалися за російською програмою та російською мовою. Попри це щороку сотні молодих людей виїжджають з окупованих територій та вступають в українські навчальні заклади.

 

Як здійснюється комунікація з громадянами України на ТОТ? Чи можна зателефонувати їм з українських мобільних операторів?

1.Зараз телефоном не можна. Але можна з телеграм та вайбера, інших. Навіть по відео можна спілкуватися. Знайти канал можна, щоб поспілкуватися. Проте, можуть бути проблеми через таке спілкування в тих, хто на підконтрольних. Можуть зацікавитися певні органи таким спілкуванням.

2.Думаю, телефоном не можна. Через соціальні мережі можна. Через фб, наприклад. Можна переписуватися. Може, і через вайбер можна. Якщо там не відключені ці мережі.

3. Якось через сусідів, через знайомих, по телефону. Ніби в більшості по телефону, так. Раніше можна було, зараз не скажу. Говорять люди: от сусід сказав, що те, те, те. Бо там за будинками доглядають, за квартирами якось доглядають. Ох, виявляється, я дуже мало знаю про цю тему…

4. Ой, зараз ера інтернету — як спілкуватися, завжди можна знайти.

5. Через WhatsApp. І то не всюди, зараз це дуже складно. Тому що в них не працюють соцмережі.

Зв’язок зникає

З початку повномасштабного вторгнення зв’язок українських мобільних операторів перестав працювати на ТОТ. Для спілкування люди користувалися месенджерами Viber, ТГ, WhatsApp тощо. 

Проте, приблизно з 2024 року, росія почала блокувати й таку можливість зв’язку. Люди, які мають рідних та близьких на ТОТ, тижнями не мають можливості отримати будь-яку звістку про стан та життя рідних та близьких. 

 

  • Гаряча лінія ГО «Донбас SOS»: 0 800 309 110 (дзвінки безкоштовні).
  • Також можна звернутися до онлайн-приймальні юристів або написати через Viber, WhatsApp чи Telegram за номером 093 500 69 18.