У 2018 р. Міжнародний комітет Червоного хреста презентував інфографіку з оцінкою потреб родичів зниклих безвісти. Серед пріоритетних питань сім’ї визначили:
49 % — більш активний пошук зниклого родича;
33 % — потреба у фінансовій підтримці;
24 % — підтримка у вирішенні юридичних питань;
19 % — підтримка у вирішенні адміністративних питань.
Після довгих обговорень тексту, міжвідомчих узгоджень, врахування зауважень громадянського суспільства — 12 липня 2018 р., нарешті, Верховна Рада України прийняла Закон «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти». Сам текст ми вже аналізували раніше. Варто відмітити, що на його пропозиції родичі постраждалих покладали великі надії.
2 серпня 2018 р. Закон набув чинності. На реалізацію основних нововведень у Кабінету Міністрів України було три місяці. Серед поставлених завдань до виконання:
- створити Комісію з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та затвердити положення про цю Комісію;
- забезпечити створення Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та затвердити положення про порядок його ведення;
- привести свої нормативно-правові акти у відповідність із законом;
- забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із законом.
Зазначений строк сплинув ще 2 листопада 2018 р. Станом на сьогодні не тільки не було прийнято рішень щодо створення реєстру та Комісії, але і не були розміщені проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України для загального обговорення.
Комітет Верховної Ради України з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин звернув свою увагу на ситуацію, яка склалась навколо Закону. 4 грудня 2018 р. та 4 березня 2019 р. Голова Комітету звернувся з офіційними листами до Кабінету Міністрів України з проханням надати звіт за результатами виконання Закону. У відповідь на перший лист уряд повідомив, що у вересні 2018 р. було ухвалено план щодо імплементації Закону.
14 березня 2019 р. Комітет розмістив відкрите звернення до Кабінету Міністрів України щодо невідкладного забезпечення виконання Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти». Комітет наголосив, що не прийняттям нормативно-правових актів Кабінет Міністрів України засвідчує свою бездіяльність у виконанні норм законодавства.
У відповідь на відкрите звернення Комітет отримав відповідь тільки від Міністерства внутрішніх справ, яке було розглянуте на засіданні 10 квітня 2019 р.
МВС зазначило, що:
- 7 березня 2019 р. МВС внесло на розгляд Уряду розроблені проект постанови КМУ «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин» та проект постанови КМУ «Про затвердження Порядку створення та діяльності пошукових груп»;
- 3 квітня 2019 р. на засіданні КМУ було розглянуто проект розпорядження КМУ «Про створення Комісії з питань осіб, зниклих безвісті за особливих обставин», яким затверджується персональний склад комісії.
На самому засіданні Комітету не був присутній представник Кабінету Міністрів, другий раз поспіль, тому і позиція Уряду не була представлена. Питання з реалізацією положень Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» залишається відкритим.
Нормативне врегулювання даного статусу та захист постраждалих осіб є одним із зобов’язань України за міжнародним гуманітарним правом як держави, яка перебуває в умовах триваючого збройного конфлікту. Зважаючи на положення Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» про те, що в окремих регіонах України має місце «збройна агресія Російської Федерації», держава визнає, що міжнародне гуманітарне право поширюється на регулювання даних відносин.
Стаття 33 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 8 червня 1977 р. визначає ряд дій для сторін конфлікту з метою розшуку зниклих безвісти. Їх можна звести до кількох принципових тез:
- заходи з розшуку безвісти зниклих на території конфлікту мають здійснюватися залежно від обставин, найпізніше – після закінчення активних бойових дій;
- сторона має обліковувати зниклих безвісти та збирати всю необхідну щодо них інформацію;
- передбачаються такі канали зв’язку між протиборчими сторонами: безпосередній контакт; контакт через третю державу; контакт через Міжнародний Комітет Червоного Хреста або національні товариства Червоного Хреста;
- для роботи безпосередньо у зоні ведення бойових дій створюються спеціалізовані команди, до яких поважно ставляться обидві сторони та яким гарантується абсолютна безпека.
На жаль, маємо констатувати, що Україна дуже повільно приймає та змінює законодавство, що стосується захисту постраждалого населення від збройного конфлікту на сході України. Це один з небагатьох законів, який було прийнято Верховною Радою України, але тепер виникла затримка за Кабінетом Міністрів. Тим часом тисячі наших громадян потребують захисту з боку держави. Сподіваємось, що найближчим часом Кабінет Міністрів України виконає свої зобов’язання відповідно до положень Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти».
Стаття підготовлена в рамках проекту «Комплексна підтримка цивільного населення, яке постраждало у результаті конфлікту на сході України», що впроваджується ГО «Донбас СОС» за фінансової підтримки Швейцарської агенції розвитку та співробітництва (SDC). Інформація та погляди, викладені в даній інфографіці є думкою автора (-ів) і не обов’язково відображають офіційну позицію SDC.